Заграли траурні сурми, і похоронна процесія з великим чорним катафальком, до якого було запряжено чотирьох немічних від старости та недоїдання ослів, рушила в напрямі міського цвинтаря. У самому хвості невеликої процесії брів бідний горбань Салатиї́ль, що жив з продажу ріжнобарвних метеликів та всяких рідкісних комах, яких великими кількостями виловлював на полях в околицях Седіола́на, столиці Діямантової імперії. Він не мав жодного наставлення до покійника, але завжди був присутній на всіх по́хоронах, бо звуки жало́бного маршу щоразу діяли заворожливо на його серце.
-Ось вона, дорога без вороття, — бурмотів ледь чутно він, тихо йдучи за щораз иншою труною.
Так, в самотності, відчужений від людей, продаючи метеликів та проводжаючи в останню путь мерців, горбань жив у
своїй старій похиленій хатині неподалік столичного кладовища на Могильній вулиці вже
другу сотню літ.
5. Те, що доводить на війні до катастрофи
... ми транзитом в цьому світі. ми - транзитом!.. і немає там доріг длля вороття...
ВідповістиВидалити- але прожити довго, серед спокою цвинтарних вітрів і метеликів наіть в бідності - немалий гостинець від високо-байдужого неба?..