Він знову зацвів! І так буйно, так пишно, з такою навальною безоглядністю, всеціло, до кінця, не залишаючи найменшої плямки сумнівів, поглинаючи свідомість, як океан убирає в себе дощову краплю – без опору, без жалю, без надій. Здається, цей ясми́н коло моєї хати ще ніколи не вибухав таким буйним і рясним цвітом. Дивлюся на нього наче вперше. О, цей глибокий білий колір пелюсток! Як він хвилює серце, як нестримно вабить до себе! Все відходить кудись, тратиться, щезає… Думки, спогади, о́брази, посоромлені, знічені розвіюються безслідно у моїй голові, не встигши народитися… Відірвати очей від цього ніжного, легко вразливого, повного життя білого бе́зуму я не годен. Отож стою і дивлюся не́тямки, оціпенілий… А ще цей пахіт, пянкий, паморочливий, який проникає у найдальші за́сторонки серця. Особливо зараз, у надвечірній сту́мі, коли все затихло, сонце тільки-но сховалося, і все почало світитися своїм власним світлом. Якраз час для нього, для ясминового куща… І він тріюмфує! Я навіть не пробую опиратися… де там… не варто й захо́ду… віддаюся усті́ль весь, як є, у його солодкий полон.
Ясмин… Він завжди асоціюється в мене з цвинтарем, з тишею, спокоєм могил, камяних хрестів, гробниць. Сама дивовижна, така щільна непроникна білина його квіток має в собі щось безгомінне, бездонне, безмежне, наче вказує на абсолютну чистоту, незаплямленість, відсутність будь-якої домішки, а, отже, й кольору взагалі. Адже біла барва чиста, вона у повній рівновазі, стотна, без найменших зрушень у той чи той бік. Не даремно давні індуси сатву (мудрість) ототожнювали з білим. Адже мудрість ні рух, ні безрух, ні дія, ні бездія, ні «так», ні «ні». Її наче не існує, хоча, здається, тільки вона й існує насправді. Так і білий колір, його наче нема, бо це й не колір узагалі. Між червоним і чорним, між рухом і бе́зрухом, між «так» і «ні». Дивишся на нього і не бачиш, бо важко уздріти те, що існує й не існує водночас.
Ось і цей ясмин, що розцвів і сходить пахощами коло моєї хати… Він промовляє до мене, щось каже, шепоче сокровенне, вістить мені велику таїну, і я здивовано слухаю, дивлюся заворожений і не можу ні відповісти, ні не відповісти, тому і стою в знетямі, здеревянілий, безрадний, прикипівши до нього очима …
Ось і цей ясмин, що розцвів і сходить пахощами коло моєї хати… Він промовляє до мене, щось каже, шепоче сокровенне, вістить мені велику таїну, і я здивовано слухаю, дивлюся заворожений і не можу ні відповісти, ні не відповісти, тому і стою в знетямі, здеревянілий, безрадний, прикипівши до нього очима …
