Теофі́ль, глухонімий син конюха, сидів у стайні на оберемку свіжої соломи і, обхопивши худі коліна руками, гірко плакав. Серед безлічи людей у величезному палаці імператора він не мав жодного друга, і навіть художник Мельхіор, котрий иноді частував Теофіля вином, тепер зовсім забув про нього, проводячи більшість часу у своїй робітні, зайнятий малюванням картин і курінням цигарок з мевовим дурман-зіллям. Уже давно настав вечір, а сердешний Теофіль усе ще сидів на своєму місці і схлипував.
Раптом знадвору почулися легкі кроки. Рипнули вхідні, оббиті залізом двері, і до стайні увійшла принцеса Ніоба. Вона тихо наблизилась до Теофіля і, грайливо торкнувшись його плечей, з ледь помітною глузливою посмішкою запитала:
-Чого це ти все мовчиш та мовчиш, мов дзеркальний короп у ставку?
-Гу-у-у-а-а--, сумно протягнув Теофіль, ніби намагаючись укласти у ці звуки всю гіркоту свого серця.
-Цілком як риба! — радісно сміючись, вигукнула принцеса і взялася сплітати зі соломи маленького вінка.
-Якщо ти короп, то, може, тебе треба кинути в ставок, щоб ти не задихнувся без води?! — ще голосніше засміялася вона і з цими словами наділа на Теофілеву голову соломяного вінка.
Теофіль нічого не розумів і дивився на Ніобу з очима, повними незмірного благоговіння. А коли принцесі набридло забавлятися і вона пішла геть, Теофіль зняв обережно з голови вінка, загорнув його в чисту льняну хустину і сховав на самісіньке дно старої зрешетілої скрині, на якій спав. Потім він вийшов надвір і, закинувши назад голову, довго розглядав всіяне блискучими звіздами небо, цілком забувши про своє недавнє горе. Теофіль був щасливий.
Немає коментарів:
Дописати коментар