Спіймати найгарнішого білого лебедя, що його колись так любила покійна принцеса Ніоба, було не так легко, і головний придворний кухар Яфе́т кілька разів шубовснув з плоскодонного човна у ставок, ризикуючи втопитися, перш ніж йому вдалося нарешті схопити переляканого птаха за праве крило і скрутити йому шию. Суворий наказ імператора Балтазара Другого подати сьогодні на обід смаженого лебедя треба було за всяку ціну виконати, тож задоволений собою кухар переможно ніс під пахвою мертвого птаха, голова якого неприродно звисала, теліпаючись позаду. На сходах він зустрівся з поетесою Ляурою, котра, побачивши задушеного лебедя, болісно скривила вуста й сумно мовила:
-О, прекрасний білий лебедю, лихо не оминуло й тебе!
Яфет віддавна ненавидів замріяну поетесу, що жила якимись зовсім иншими інтересами, ніж усі придворні. Він вважав її безсоромною шльондрою, котра якогось біса напускає на себе таємничу ману. Отож, Яфет зневажливо пхикнув і, звисока глянувши на Ляуру, проказав:
-Дивуюся, як його імператорська величність досі ще не прогнав тебе з палацу разом з иншими дармоїдами, яких через свою доброту пригріла колись сердешна небіжчиця-принцеса!
-Як ти смієш так зі мною розмовляти?! — спалахнула, вражена несподіваним зухвальством, Ляура.
Кухар зловтішно захихотів у відповідь і, гордовито несучи мертвого лебедя, рушив догори сходами. Потім, як гострила поміж собою язики дворова челядь, в палацовому коридорі між ними спалахнула ще брутальніша сварка, внаслідок якої Яфетові тільки завдяки прудкости ніг вдалося уникнути Ляуриних кулаків.
Сьогоднішній день видався для поетеси і без того важким та сповненим прикрих подій. А неприємна сутичка з кухарем цілком доконала її. Вона, тремтячи всім тілом, хворобливо походжала взад і вперед біля зачиненого вікна своєї кімнати і відчувала, що все на світі її лише дратує і завдає болю.
У такому нервовому збудженні Ляура пробула в своїй кімнаті до вечора, а коли в небі з’явився у срібному сяєві місяць, вона одягла темно-синю шовкову сукню і, сівши в карету, потай покинула Літній палац. Вона мала замір трохи поїздити нічними вулицями Седіолана, столиці Діямантової імперії, аби в такий спосіб хоч як-небудь заспокоїти свою розтривожену душу, а після опівночи заїхати в гості до професора філософії Даґета́ла, що вже не один рік залицявся до неї і неодноразово запрошував відвідати його житло.
Немає коментарів:
Дописати коментар