Леґіонер Вузципілон згинці висунувся з-під стовбура поваленого бука і став повільно скрадатися до порослої червоним плющем скелі. Серце його заледве не вилітало з грудей. За ці пятнадцять секунд він тільки те й згадав, що вчора забув покласти до шкіряної тарапа́ти, яка зараз порожня теліпалася на боці, вольфрамову, вимочену у вовчій крові кулю, і тепер його неналадований карабін був нікому не потрібною безрадною залізячкою.
Та було пізно. Величезний леопард, який причаївся за скелею, вже напружився до смертоносного стрибка. Вузципілон відчував тремтіння його мязів, скрегіт пазурів, крижану гостроту зубів, запах наїжаченої шерсти. Все. Це був кінець.
-І хай!-- дико свінув очима леґіонер і, скупчивши всі сили, відчайдушно метнувся вперед з оголеним мечем.
Жахливий крик розтяв гори. І, о чудо! За скелею не було нікого.
58. Сліпа куля
http://ua-human.blogspot.com/2015/03/57.html
Піду змию піт.
ВідповістиВидалитиклас, непередбачуваний фіннал )))
ВідповістиВидалити