Сніг, що вже третій день безупинно падав, покривав грубим килимом усі вулиці й площі Рафаґедо́на, столиці Північно-Земельного королівства. Король Рафанаїл, збудившись зі сну, глянув у вікно і зрозумів, що придворний астролог Зоровавель таки сказав правду про передчасний прихід зими цього року. Він лівою рукою погладив жовту з зеленими цятками на крилах папугу, яка, сидячи на карнизі дзеркала, незворушно споглядала нещодавно куплений клявесин, і раптом згадав, що сьогодні його дружина, королева Зісіґара, має йому показати якогось незвичайного сюрприза.
Він похапцем накинув на себе темно-червоний шля́фрок і, зовсім забувши про свою королівську гідність, мерщій побіг через весь палац до покоїв королеви, підозрюючи, що Зісіґара якимось чином зуміла вивідати секретний рецепт бабе́фу, надпотужної вибухової речовини, використовуваної в армії імператора Балтазара Другого.
Проте сюрпризом виявився звичайнісінький білий пухнатий кіт, привезений заїжджими купцями з південних провінцій Діямантової імперії, який умів ходити, кумедно вигинаючись, по натягненому мотузку. Королева була без тями у нього залюблена. Дбайливо повязавши йому на шию блакитного бантика з найдорожчого шовку, вона замріяно сиділа, обмірковуючи, яке б то чудернацьке імя йому придумати. Кіт, зївши дві чималі рибини, простягся у неї на колінах й задоволено помуркував.
Король, прикро розчарований таким безглуздим, за його словами, сюрпризом, насуплено привітавшись з королевою легким поклоном, не приховуючи роздратовання, мовив:
-Пані, де той сюрприз, про який було сказано стільки слів?
-Хіба вам не подобається це прекрасне мудре створіння?-- невдоволена несподіваною реакцією короля вїдливо запитала, спалахнувши, Зісіґара і глянула на Рафанаїла таким пронизливим та до краю зневажливим поглядом, що король відчув, як кров жбухнула йому в голову і під ногами захиталася долівка. Він у нервовому сумятті плюнув у ще не цілком погаслий камін і, через силу стримуючи лють, вийшов геть.
Весь наступний тиждень Рафанаїл самотньо гуляв по розчищеному від снігу дубовому про́садові і детально обдумував плян, як би умертвити ненависного кота і, таким чином помстившись, допекти Зісіґарі. На восьмий день він таємно прикликав придворного ката Елію́да і, вручивши йому фляшечку з отрутою, наказав крадькома спровадити на той світ пухнастого улюбленця королеви.
-Отримаєш двадцять золотих рафенів, але якщо хоч одна душа взнає про цю справу, висітимеш на шибениці! — пригрозив король.
Наступного ранку королева Зісіґара прокинулася вимучена поганим сном, із сильним болем голови і в розпачі побачила, що її коханий білий котик лежить мертвий на килимку біля каміна. Вона гірко заплакала і побивалася за своїм улюбленцем кілька днів, не споживаючи ніякої їжі; ходила тяжко пригнічена, ніби сталося неабияке горе. Це дало привід для її сина, принца Осіяна злосливо зауважити під час обіду, що, мовляв, він сумнівається, хто справжній наступник трону: він чи цей кіт? Зухвале Осіянове зауваження викликало в короля його славнозвісну зловтішно-їдку посмішку, причина якої навіки залишилася таємницею для всіх придворних.
А сердешна королева ще цілий місяць ходила молитися до своєї каплиці, вважаючи, що це сам сатана відібрав життя в її милої тваринки, і була глибоко переконана, що на Північно-Земельне королівство незабаром має впасти якесь велике лихо. Тим часом король Рафанаїл щодня замикався у своїй спальні, де грав на клявесині траурні марші і, черпаючи кухлем з невеликої діжки темне пиво, задоволено реготав, що йому вдалося так витончено помститися дружині.
Немає коментарів:
Дописати коментар