-Ну й пика! — реготав придворний лікар короля Рафанаїла Савадок, доїдаючи другу порцію макаронів з печеними баклажанами. Він три дні тому прибув поштовим кораблем зі столиці Діямантової імперії Седіолана, куди їздив на міжнародну медичну конференцію і тепер, повернувшись назад до Північно-Земельного королівства, сидів за обідом у своїй улюбленій ресторації «Срібний бегемот» весь у свіжих спогадах про перебування за кордоном.
Тиняючись у вільний час вулицями Седіолана, де у приміщенні Імператорського цирку, власне, й проходила конференція, Савадок, забрівши на центральний ринок, випадково втрапив до диктової крамнички горбаня Салатиїля, котрий торгував засушеними метеликами. На рідкість відразливе, всіяне величезною кількістю зморщок обличчя і незвичайна постава горбатого крамаря глибоко вкарбувалися в память лікаря, й ось тепер, згадуючи, як горбань незворушно сидів на стільці біля рами зі своїм нікудишнім товаром, він не міг стриматися від вибухів гучного реготу.
-Очі, як два згаслі кратери! А чого тільки вартий цей дивовижний горб! — вигукував Савадок, зовсім забуваючи, що він у ресторації не сам, і так трясся від сміху, що на столі аж побрязкували фляшки з лимонадою, а відвідувачі здивовано перезиралися.
Згодом, скінчивши свій пишний, як він уважав, обід, Савадок задоволено вийшов з ресторації, зателефонував у транспортну службу, щоб прислали швидкохідну бричку і, коли вона за десять хвилин прибула, поїхав з широким усміхом на лиці до кульгавого генерала Леона, що вже понад місяць потерпав од важкої недуги. Генерал жив у розкішній віллі серед каштанових гаїв за двадцять кілометрів від Рафаґедона, столиці королівства, під опікою красуні-дочки з поетичним імям Аза́лія та в оточенні величезної кількости челяди.
Прибувши на віллу, лікар застав недужого генерала цілком без памяти. Він лежав нерухомо на канапі, обкладений мякими подушками, з неймовірно жовтим обличчям, розкинувши голі висохлі руки, на яких болісно повиступали сині жили.
Савадок не гаючись розкрив свого коричневого саквояжа з лікарським причандаллям і старанно заходився робити нещасному пацієнтові всякі премудрі процедури, на які, зрештою, майже не покладав надій, бо генерал Леон за всіма ознаками уже на ладан дихав. При цьому лікар час від часу думав про лиху, демонічну вдачу молодого принца Осіяна, який нещодавно обікрав скарбницю свого батька короля Рафанаїла і втік за кордон.
Так, збавивши біля вмирущого генерала багато часу, Савадок повернувся до Рафаґедона вже в сутінках. Додому, у самотню оселю в королівському палаці, йому йти не хотілося, до того ж вечір був тихий і напрочуд гарний, і він узяв на думку поїхати до свого приятеля, королівського кравця Єсея.
Будучи цілий день у доброму гуморі, Савадок увечері раптом упав у нуд, а біля дому кравця став себе почувати зовсім кепсько -- його накрив цілий вир гнітючих думок.
-Добрий вечір, друже! — сумно привітався він, коли Єсей у зеленій камізельці, тримаючи в руці револьвер-іграшку, відчинив двері.
-Заходь, заходь, — пробурмотів у відповідь кравець з легким роздрато́ванням.
Він недавно повернувся з Головного управління поліції, куди його викликав інспектор Ембріо́н у звязку зі смертю дружини придворного драматурга Веніямина, і тепер почував чималу тривогу, бо поліції стало відомо, що покійниця була його коханкою. Кравець микуля́в очима, і все свідчило, що він почуває себе наче у сливках, і що візит приятеля аж ніяк не викликає в нього захвату.
-Що це в тебе така за кисла міна? — глумливо, приховуючи власний стан, запитав Єсей.
-Ет, — розпачливо махнув рукою Савадок, заходячи до кімнати, де обоє друзів уже протягом багатьох років проводили тихі вечори, граючи в карти й оповідаючи один одному всякі небилиці про спільних знайомих.
За мить Єсей запалив свічки, що стояли на вишуканому свічнику в образі семиголового змія, вийняв з чорної лакованої шафи кілька фляшок дорогого заморського вина, недокурену сиґару, дві колоди новісіньких карт, і друзі звично засіли за маленьким столиком праворуч від білого каміна грати в кондило́му.
Вони грали без завзяття, неквапливо, кожен думаючи про щось своє, попиваючи вино з кришталевих келишків, і майже не розмовляли.
Савадок вів гру в якійсь напівдрімоті. Це була його давня, вироблена за багато років манера — завмерти на думці про химерність та нецікавість життя. А Єсей брав і клав карти, випускав з рота клуби диму і безперервно гризся тривожними думками про розслідування смерти своєї коханки, яке проводив його особистий ворог інспектор Ембріон.
Так у тиші, серед якої чулося лише шурхотіння карт та цокання великого настінного годинника, минала година за годиною і здавалося, що спокою, який панує у цій кімнаті, ніщо не може порушити.
Проте опівночі між друзями спалахнула страшна, до краю брутальна сварка.
-Пройдисвіте, куди ти підсунув третю карту? — гаркнув Єсей, несподівано і без належних підстав звинувативши Савадока у шахрайстві.
-Це твоя карта, — здриґнувся з несподіванки Савадок.
-Зараз же забери її! —несамовито вереснув, зірвавшись із місця, Єсей.
-Знайшов дурня! — теж розсердився Савадок і згріб усі карти до купи.
Єсея це вкрай розлютило. В нього від злости аж нервово задрижало підборіддя. Він схопив порожню фляшку і, замахнувшись нею, заревів на все горло:
-Геть з мого дому, шахраю, а то я розчереплю тобі голову!
Савадок так перелякався, що, не довго думаючи, вистрибнув через вікно і гепнувся на прекрасну клюмбу з пахучими жовтими трояндами у дворі будинку. На щастя, вікно, з якого вискочив до смерти наляканий лікар, було не надто високо від землі, і він нічого собі не поламав. Отямившись після свого карколомного стрибка, Савадок, хоч і почував дошкульний біль у правій нозі, швидко схопився, обтріпав сяк-так одяг і кулею вибіг на вулицю, де за мить зупинив їздову карету, котрою й і дістався до свого помешкання в королівському палаці.
Він не бажав серед ночи будити слугу Ду́фіна, тому сам розклав постіль, скинув одяг і вклався спати. Проте благодатний сон не приходив до нього. Всякі намагання заснути були марні, лікареве серце билося у хворобливому сумятті і не давало спокою душі. Цілу ніч Савадок так і пролежав на своєму ліжку з розплющеними очима і весь час з гіркотою думав, намагаючись зрозуміти, чому за свої сорок років він так і не зміг одружитися.
Немає коментарів:
Дописати коментар