-Негайно привести до мене цього лиходія кравця! — роздратовано крикнув король Рафанаїл, приміряючи нового камзола, щойно принесеного величезним повнощоким лакеєм.
При одяганні правий рукав камзола наполовину відпоровся і тепер кумедно звисав з розтріпаними нитками та лискучою підшивкою всередині. Король бридливо шпурнув подертого камзола на мармурову підлогу аж в инший кінець залі, де під різьбленими колонами стояв овальної форми акварій з жовтими та фіолетовими медузами, і мовчки сів на крісло, оббите червоним оксамитом. Потім він звелів принести горнятко чорної кави та плитку чоколяди й почав дожидатися кравця, зрідка поглядаючи у відчинене вікно, де під зеленим розлогим каштаном за невеличким столиком сидів заглиблений у напружені роздуми комісар Служби безпеки Йора́м.
-Ось хто справді вартісна людина в моєму королівстві!-- задоволено подумав король.
Королівського кравця Єсея знайшли лише по чотирьох годинах невтомних пошуків у північному передмісті столиці в ресторації «Кажан», пяного й дуже збудженого. Довідавшись про наказ його величности зараз же з’явитися до палацу, Єсей зухвало облаяв придворних посланців бридкими словами і навіть стиха буркнув щось злісне на адресу самого короля. Але на щастя цього ніхто не почув, бо він устиг прикрити рота пожмаканою серветкою.
У кареті дорогою до королівського палацу кравець горланив державний гимн „Король, король, наш добрий король Рафанаїл” і безупину реготав, з усієї сили гримаючи кулаками й ногами в двері карети, так що перехожі зупинялися, вражені небувалим видовищем, бо карета була дуже пишна, вся в позолоті і явно належала якомусь великому достойникові.
Прибувши до короля, Єсей відразу впав на коліна й став переконливо доводити, що рукав відірвався не з його вини, що він сам навіть дуже дивується, як таке могло статися, бо з ретельністю підбирав найміцніші нитки. Потім він заходився бити себе в груди і присягатися королю у відданості, між иншим натякнувши, що до цієї нечистої справи більш, ніж певно, замішані люди з Таємної служби імператора Балтаза́ра Другого.
Король Рафанаїл, який був дуже підозріливий і мав хворобливу схильність у всьому дошукуватися скритих підступів своїх заморських ворогів, після деяких вагань повірив кравцеві і лишив його в живих, однак, щоб відвести душу, наказав усе ж посадити його на два тижні до вязниці.
Почувши це, Єсей став обливатися рясними сльозами, благаючи не увязнювати його, адже кілька днів тому він познайомився з вродливою дочкою прославленого генерала Ле́она Аза́лією, з якою мав замір на цьому тижні здійснити захоплюючу мандрівку в гори на півдні Північно-Земельного королівства. Але король був непохитний. Удаючи глухого, з ледь помітною зловтішно-їдкою посмішкою, що була відома на ціле королівство, він, тихо човгаючи ногами, підійшов до акварію і, з ніжністю розглядаючи гарних з мінливими відтінками медуз, хрипким голосом повторив:
-Так, два тижні увязнення, і не більше!
Після цього Рафанаїл сплеснув долонями, і до залі вступили двоє похмурих сердюків із синьо-білими повязками на рукавах, які миттю закували нещасного кравця в залізні кайдани і мовчки вивели його геть.
Немає коментарів:
Дописати коментар