1.
Сонце сяє між хмарами.
Искриться сніг на дорозі.
Десь у дворі загавкав пес.
Спокійно,
ні на що не зважаючи,
йду на болота,
опираючись на ціпок.
2013 р., 18 лютого, Євминка
2.
На засніженому полі
цей заєць біг
так ґраційно й невимушено.
Бліде, ще майже невидиме
кружало місяця
прозирало вгорі
над темною смугою осокорів.
2013 р., 23 лютого, Євминка
3.
Сонце заходить тьмяно і байдуже,
ховається в густих хмарах,
завислих над обрієм,
посилаючи рожеві відсвіти
в просторінь,
туди, десь далеко-далеко на схід,
де ось-ось з’явиться місяць-повня.
Ні, я не почуваю себе самотнім,
блукаючи тут, біля хати
серед твердих злежалих снігів.
Я почуваю себе радше покинутим
кимось далеким, незнаним,
тим, хто ніколи не був зі мною.
І саме від цього, певно,
так нестерпно щемить
моє серце.
2013 р., 24 лютого, Євминка
4.
Сховав лопату на сніг…
Навіщо вона тепер,
коли весняні йдуть дощі?
У дровітні під дахом
сама саміська
припадатиме вона порохами
до наступної зими.
2013 р., 14 квітня, Євминка
5.
Так багато води
ще не було,
як цієї весни.
Повне озеро аж до країв,
геть затопило по́міст.
З-під зчучверілої криги
двох мертвих коропів
виловив саком.
2013 р., 14 квітня, Євминка
6.
Дощ зашелестів по листю,
пориви вітру щораз сильніші.
Десь у нічній пітьмі
загавкали пси…
і замовкли.
Сиджу в хаті,
дослухаюся до тиші…
2013 р., 28 квітня, Євминка
7.
Тепла ніч.
За вікном жабячий хор.
Серце моє тривожне
шукає, шукає чогось
і не знаходить.
2013 р., 14 квітня, Євминка
8.
Холодний ранок.
Тюльпани червоніють.
Десь у заростях вишняку
хугукає припутень.
2013 р., 29 квітня, Євминка
9.
Навіть навесні
серце моє
не полишає печаль.
За чим тужить воно?
За ким сумує?
Ген далеко,
за тим полем,
коло полишеної хати
розцвіла вишня.
2013 р., 14 квітня, Євминка
10.
У самоті своїй
я заспокоєння не знаходжу…
Тюльпани яскріють поміж яблунь,
нема, нема та й плеснеться риба в озері,
надвечірнє сонце
таке лагідне.
2013 р., 29 квітня, Євминка
11.
Вода спадає в озері.
Вже половину мостика
видно.
Деревяниста півонія
розквітла…
Тільки й роблю
цілий день,
що купаюся.
2013 р., 12 травня, Євминка
12.
«Пію́-пію́-пій!!!»--
співає вивільга
на ясені.
Пахіт деревянистої півонії
такий витончений…
Спекотливий день
уже минув.
2013 р., 12 травня, Євминка
13.
Над озером розквітли
болотяні півники,
калина вся в білому цвіті…
Тихо,
навіть зозуля вже не кує.
2013 р., 16 травня, Євминка
14.
Моя самота…
Вона завжди зі мною.
Білі хмари невпинно пливуть
на заході,
рожева маґнолія доцвітає,
а шаленства тюльпанів
уже й упомині нема.
2013 р., 16 травня, Євминка
15.
Пити зелений чай
над озером,
коли призахіднє сонце
своїми червонястими променями
ніжно пестить піялу,
також чимала насолода!
Ці мацюпісінькі радощі,
здається,
саме вони тримають мене
на цім світі?
2013 р., 16 травня, Євминка
16.
Остатки життя
на самоті доживаю…
Двір засипало снігом,
у хаті стою коло вікна.
2014 р., 18 січня, Євминка
17.
Такий студений ранок…
Десь там далеко
сонце пробивається
крізь гілля акацій…
На пурпуровій троянді
заклякла від холоду бабка.
2014 р., 27 серпня, Євминка
18.
Слухати,
як увечері над річкою
задиристо сюрчить цвіркун
у густих кущах,
оповитих огірком-пирскачем –
ось це і все,
що я благаю Бога
ще залишити мені.
2014 р., 29 серпня, Євминка
19.
Вітер стишився,
над безкраїми луками
сонце щораз нижче…
Обіч вузенької стежки
над пожовклою травою
що там сяйнуло?
Червоні ягідки спаржі.
2014 р., 29 серпня, Євминка
20.
Спека.
Озеро застигло.
У затінку під грушкою
перечитую Басьо --
вже вкотре?!
2015 р., 22 травня, Євминка
21.
Розцвіли іриси,
півники болотяні жовтіють
над озером…
Такий спекотливий день…
Тільки й хочеться
що пити зелений чай
у холодку.
2015 р., 22 травня, Євминка
22.
Цього спекотнього дня
давній друг зателефонував,
коли під грушкою над озером
пив я зелений чай.
Що на війну вирушає
і що дружина покинула його,
розповів він мені.
2015 р., 22 травня, Євминка
23.
Сонце щораз нижче.
Спадає спека. Тихо.
Десь здаля знову долинув
голос одуда.
2015 р., 23 травня, Євминка
24.
Місяць-молодик…
Його ледь видно…
Високо в небі
самотньо висить,
спокійний і гідний.
2015 р., 23 травня, Євминка
25.
Наче снігом притрусило
тамарикс!
Весь укрився
білими звислими китицями,
і сумніви вкрадаються в серце,
чи, бува, не сплутав я
весну з зимою?
2015 р., 24 травня, Євминка
26.
Цвіте шипшина!
Весь пагорок над озером
у рожевих латочках.
Здається,
ні печали, ні радости
нема на цім світі.
2015 р., 24 травня, Євминка
27.
Уже і китайські маки
починають цвісти –
до літа лічені дні…
На тому кінці села
прогуркотіла вантажівкка.
2015 р., 25 травня, Євминка
28.
Густий-густий, аж солодкий
цей пахіт акацій…
Здається, він усюди –
і коло хати, і в саду...
Спека.
У селі нікого ніде.
2015 р., 25 травня, Євминка
29.
Сьогодні і я був за грабара –
всохлу сакуру викорчував.
Девять років цвіла вона,
тішила око рожевими суцвіттями…
Хай там що не кажіть,
але сумне це заняття –
ховати мертвих.
2015 р., 27 травня, Євминка
30.
Ось і все, по весні,
пані́ та панове!
Всюди у саду,
куди не стріль оком,
і там, і там…
і навіть отам під огорожею,
устіль порослою диким виноградом,
позацвітали китайські маки.
2015 р., 31 травня, Євминка
31.
Уже й пурпурова півонія відцвіла,
рудяве віхтя лишилося
замісць квітів.
І тільки сойка
на всохлій гілці вяза
така ж прудка і жвава.
2015 р., 13 червня, Євминка
32.
Виблискує,
міниться затаєними відтінками
озеро в саду.
Вранішнє сонце
щораз вище над яблунями.
2015 р., 13 червня, Євминка
33.
Ранкове сонце вже пригріває.
Сиджу над озером
і слухаю вереск шпаків
на старезній дуплавій морві –
оце і все,
що хочеться
робити!
2015 р., 13 червня, Євминка
34.
З пошуку Великого Шляху
розпочав я молодість свою,
і пошуком Великого Шляху
свою закінчую путь.
2015 р., 29 червня, Євминка
35.
Ось і всі мої статки –
ледь чутний голос зозулі
десь далеко за селом,
полиск озера поміж вербовим гіллям
і сонце, що сідає
там, серед блідих хмарин.
2015 р., 29 червня, Євминка
36.
Ох, не перестає ця зозуля!...
Раз у раз долинає
її сумне ку-ку.
Хоч би вивільга
відізвалася з густого вишняку –
зовсім бо печальний
цей вечір!
2015 р., 29 червня, Євминка
37.
О, цей заєць!...
Він біг так прудко!
І чапля знялася в повітря…
Сюди, на луг,
що весь палає
у жовтині квітучого підмаре́нника,
приїхав я ровером
не даремно.
2015 р., 29 червня, Євминка
38.
Дзюрчить по жолобку,
збігає вода до озерця.
Зачепившись за вершечок ялини,
застиглим здається
призахіднє сонце.
Тихо,
лише в ліщинових заростях
нема,
нема та й обізветься припутень
своїм затаєно-безрадним
«ху-гу́-ху-ху-ху…».
2015 р., 4 липня, Євминка
39.
І знову цей тихий вечір,
і знову це повільне вмирання,
це невідхильне згасання
звуків і барв,
незчисленних відтінків, призвуків, півтонів –
різких і лагідних,
радісних і сумних,
гучних і ледь чутних,
з переливами із зеленого в небесне,
із сліпуче-яскравого у тьмяно-червоне,
які ніким не створені,
які нікому не належать,
які виникають з нічого
і зникають у нічому,
які ніколи не були
і ніколи не будуть,
бо завжди тільки є…
І відхід яких
так вперто прагне затримати
і не може навіть на мить
моє серце!
2015 р., 4 липня, Євминка
40.
Город мій порожніє…
Вибрав цибулю,
нема вже на грядках
ні гороху, ні бобів,
щораз менше стає
карптопляних борозден…
А в серці моїм,
марнотних сподівань
не меншає.
2015 р., 21 липня, Євминка
41.
Літній вечір. Тихо.
В альтанці нікого.
На столі недопите вино...
Весь наче завмер,
і поворухнутися боюся…
Над головою
з шумом пролетіла
зграя лелек.
2015 р., 24 серпня, Євминка
42.
Вечірні сутінки.
Холодно.
Осінній вітер із заходу…
Десь там коло залишеної хати
на чиємусь покинутому городі
ледь чутно сюрчить цвіркун
2016 р., 26 вересня, Євминка
6. І все ще йду
