Король Північної Землі Рафанаї́л володів незчисленними багатствами, награбованими в инших країнах, був дуже бридкий з лиця, жорстокий і мав хворобливу пристрасть до ріжноманітних наук. Його особливо цікавила теософія та астрологія. Тому при своєму дворі він тримав теософа Йосафа́та й астролога Зорова́веля, мужів великої вчености, яким скарбник Вару́м видавав щомісяця чималу міру срібних рафенів.
Вони були приблизно одного віку й достатньо старі та мудрі, щоб не піддаватися жіночим звабам, а тому весь свій вільний час проводили в суперечках про істину. Королю, який дуже нудьгував, коли не було війн, справляло невимовну насолоду слухати їхні розумні бесіди.
Иноді вчені мужі, заглиблені в роздуми, цілими ночами, мов тіні, блукали просторими залями королівського палацу, нікого не зауважуючи й не відповідаючи на привітання. Це в усіх викликало до них велику повагу, і слава про їхні знання ширилася по цілому королівстві.
Незважаючи на взаємне привязання, теософ і астролог були під час своїх дискусій непримиренними ворогами, бо перший стверджував, що всім рядить Бог, недосяжний для людського розуму, а другий навпаки заявляв, що причиною всього є всесвітній закон, який можна пізнати через співвідношення небесних світил.
Теософ Йосафат, усі твердження якого базувалися на божественному світлі і який вважав найвищим авторитетом лише святе письмо великого учителя Іязе́са -- бі́булу, не почував особливих утруднень, аби заперечити думку свого супротивника. Він просто заявляв, що вона хибна і робив при цьому таємничу міну. На противагу йому астролог Зоровавель довіряв лише фактам і тому арґументи свого колеги вважав виссаними з пальця. Він, людина науки, робив метикуваті математичні розрахунки, складаючи гороскопи, і проводив безсонні ночі у спостереженнях за небесними світилами. Тому його страшенно дратували нічим неузасаднені заяви теософа, котрий читав лише бі́булу і бубонів цілими годинами молитви.
Літнього дня, під час однієї з особливо гострих суперечок Зоровавель так розлютився, що, незважаючи на молодого принца Осія́на, котрий у компанії двох графських синів Ялдаба́фа та Керега́та пиячив неподалік у саду, на всю горлянку заявив, що ніякого божественного світла не існує, і назвав Йосафата старим невігласом.
Якщо б поблизу нікого не було, то скривджений богослов, можливо, й забув би образу, але незадовго перед тим король доручив йому перевиховати принца, який з кожним днем ставав неслухнянішим, і тому розгніваний теософ не зміг простити свого колеги. Він, не мовивши ані слова, побіг до своєї келії і, там замкнувшись, пробув без їжі цілісінький тиждень. А потім, одягши найновіше вбрання, почорнілий від образи, пішов до короля скаржитися.
На лихо саме того дня у короля під правою пахвою вискочив величезний болючий чиряк, і його величність, щойно прогнавши придворного лікаря Савадо́ка, чудодійна кокосова мазь якого лише потроїла королівські муки, скаженів на своєму троні з болю. Коли ж з’явився Йосафат зі скаргою, король Рафанаїл, виючи та рикаючи, мов ведмідь, люто заблимав очима і послав за катом Елію́дом, аби відтяти нещасному богословові голову.
Кат, ще не дуже старий чоловік, який, пообідавши печеним гусаком, саме вкладався трохи поспати біля своєї грубезної дружини Аста́рти, дуже налякався таким несподіваним викликом. Він подумав, що комісар Служби безпеки Йора́м, байдуже, що отримав чималого хабара, таки доніс королю про його участь у розкраданні державної скарбниці, і був сливе́ певен у своїй загибелі. Але, коли він прибув до короля і довідався, що його викликано, аби умертвити Йосафата, то невимовно зрадів і, не гаючись, відтяв своєю величезною сокирою голову бідоласі перед самісіньким королівським троном. Це трохи заспокоїло короля, і він, відпустивши ката та инших слуг, пішов спати у свої покої.
А Зоровавель, головний винуватець усіх цих прикрих подій, дізнавшись про таку нечувану жорстокість, виявлену королем Рафанаїлом, занедбав усі свої наукові заняття і кілька тижнів, мов одурілий, сидів на камяних східцях під келією страченого колеги і лив гіркі сльози. А потім однієї зоряної ночи нишком пробрався у свою обсерваторію і, почепивши на найбільшого телескопа мотузку з зашморгом, наклав на себе руки.
Буквально через кілька днів після самогубства астролога сталася ще одна подія. Молодий принц Осія́н, зовсім відбившись від рук, кинджалом тяжко поранив королівського підска́рбія Вару́ма і, поцупивши зі скарбниці мішок золотих ра́фенів, темної ночи дременув иноземним кораблем до чужих країв. Король мав замір провести детальне розслідування цієї справи, та змушений був усе відкласти, бо знову розпочалася війна з імператором Балтаза́ром Другим.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
Немає коментарів:
Дописати коментар