Королівський кравець Єсей мав у Рафаґедоні славу неабиякого гуляки. На вулиці Святого Мака́брії, де було скупчено багато закладів розваг, його знали всі швейцари, офіціянти, готельні служники, вуличні торгівці, танцівниці нічних шантанів, гульвіси, повії, жебраки і поліціянти. Трохи чи не щосуботи він з’являвся сюди із гаманцем, туго напханим золотими та срібними рафенами, і в компанії двох-трьох гультіпак влаштовував бучну пиятику, яка здебільшого завершувалася дикими бешкетами. Власники закладів дивилися на все це крізь пальці, бо Єсей наліво й направо сипав грішми й галабурдив доти, поки не пропивав усе, що мав у гаманці. Після цього він викликав швидкохідну бричку і, даючи візникові в заставу щось з особистих речей, наприклад, вкритий золотою шумихою льорнет, срібну цигарницю чи срібний медальйон з портретом покійного короля Вешаї́ла Другого, наказував відвезти себе на вулицю Прямої лінії, де було його помешкання.
Добряче проспавшись удома, Єсей у понеділок вранці брався до роботи і продовж цілого тижня чимпі́в над шиттям нових ґлазетових штанів, камзола із дорогої чорної парчі, утепленого подвійною підпинкою жупана або легкого, з фестонами на полах плаща для короля Рафанаїла. Працював він завзято, з величезним надхненням кроячи ножицями й орудуючи голкою, і рідко коли припиняв роботу раніше, ніж заходило сонце. Увечері Єсей ховав голку й ножиці до блискучої бляшаної скриньки, виходив на вулицю і простував до винарні «Два келихи», яка була розташована неподалік, випити шклянку червоного вина. Потім вертався додому, обмірковуючи по дорозі, з якою із своїх численних коханок провести ніч. Так він прожив до сорока трьох років і почувався цілком щасливим.
Проте иноді така усталеність його життя дещо порушувалася. На Єсея раптом щось находило, і він їхав не на вулицю Святого Макабрії, а в північне передмістя Рафаґедона на тиху вулицю Жерців до ресторації «Кажан». У цьому всамітненому, напрочуд затишному і віддаленому від столичної шастанини закладі полюбляли назначати побачення закохані, а також, як були переконані рафаґедонці, проводили таємні зустрічі шпигуни імператора Балтазара Другого. Отже, ресторація «Кажан» мала репутацію романтичного і разом з тим непевного місця, відвідини якого неодмінно викликали серед мешканців столиці численні пере́суди.
Саме в цій ресторації зараз і сидів кравець Єсей. За останні кілька тижнів відбулася низка подій, які посіяли в його серці дивну тривогу, і він відчув, що цієї суботи не зможе йти розважатися на вулицю Святого Макабрії. Йому захотілося провести вихідні в спокійнішому місці.
Подій, які стривожили Єсеєве серце, було пять. Перша сталася в королівському дворі місяць тому, коли Рафаґедон приголомшила звістка, що король стратив відомого в цілому світі своєю вченістю теософа Йосафата, звинувативши його у злочинних звязках з імператором Балтазаром Другим. А через три тижні по тому прийшла не менш жахлива новина, що у своїй обсерваторії повісився другий великий учений Північно-Земельного Королівства астролог Зоровавель, який складав знамениті щоквартальні гороскопи для мешканців столиці. Та не встигли поховати Йосафата і Зоровавеля, як у газетах з’явилося нове неприємне повідомлення -- наступник трону принц Осіян учинив державну зраду, вкрав з державної скарбниці мішок золотих рафенів і втік за кордон. Але і на цьому ще не був кінець. До Рафаґедона відразу наступного дня після втечі принца надійшло радіодонесення про напад імперської фльоти на острів Пафельнау́м і бомбардування міста Па́феля, що означало чергову війну з Діямантовою імперією.
Звичайно, що всі ці події були дуже прикрими, але Єсей не надто ними би переймався, якби не загадкове самогубство його наймилішої коханки Лії, яка наклала на себе руки пять днів тому, себто на другий день після того, як розпочалася Пафельнаумська війна. Він був переконаний, що між усіма тими подіями, які сталися за минулі кілька тижнів, і смертю Лі́ї існує певний містичний звязок, а сама її смерть є для нього своєрідним попередженням, що лихо невзабарі може спіткати і його особисто.
Єсей сидів за столиком на південній, повитій плющем терасі ресторації, яку від цікавих очей з вулиці закривав щільний ряд молодих дубів. Був теплий липневий вечір. У повітрі ледь-ледь повівало вологою з Королівської затоки. Разом з Єсеєм за столиком сиділи дві яскраво нафарбовані повії, які видавали себе за кіноактрис. Одна, з рожевим, укладеним хемічною завивкою волоссям, звалася Саломе́я, а друга, в якої волосся було блакитне і зібране ззаду золотистою стрічкою — Ше́ма. Обидві мали довжелезні накладні вії, кінчики яких сягали їм трохи не до половини носів, манікюр на пальцях криваво-червоного кольору і дивовижну помаду на губах, яка міняла забарвлення залежно від кута, під яким падало світло. Повії зразу підсіли до Єсея, як тільки-но побачили в його руках грубий и́рховий гаманець, ущерть напханий грішми.
Столик, укритий накрохмаленим білосніжним обрусом, весь був закладений дорогими наїдками й напоями. Тут у глибоких та плитких порцелянових тарелях лежали нарізані скибками шматки тушкованої у вині барани́ни, вареної у помідорній підливі свинини і телятини, смажені качині стегенця, запечені в тісті курчата, фаршировані городиною фазани й ґерґе́лі, залиті майонезом перепелині й голубині яйця, вюни в олії, копчені лини і вязі, мариновані ґлючі, ріжноманітні салати із свіжої городини, зокрема, кучерявої або синьої капусти, селери, портуляка, пастернака, козе́льця, огірків, білої й чорної редьки, батату, катрану, хрону, а в гарненьких розмальованих кошиках красувалися яблука, груші, айва, волоські й ліскові горіхи, арахіс, ананаси, дині, виноград, инжир, хурма, сливи, морельки, персики. Напої стояли у високих шкляних та низьких глиняних фляшках. Тут було девять ріжновидів жовтого та червоного люрмського вина, всі три підвиди коньяку «Пента́кул» — чорний, блакитний та зелений, і не менше двох десятків усяких лікерів, настоянок, наливок та инших напоїв, за винятком пива, якого Єсей терпіти не міг. Крім того, посередині столу між кошиками з ананасами та виноградом вилискувала низенька темно-зелена фляшка з румом «Амо́к». Цей рум привозили невеликими партіями аж із Діямантової імперії, і він у королівстві вважався великою дивовижою.
Єсей і його дві нові знайомі вже добряче захмеліли від випитих вин та коньяків і поводилися вкрай розхристано. Вони голосно кричали, сміялися, брязкотіли посудом, плескали в долоні й тупали ногами, зовсім не зважаючи на решту відвідувачів, себто на три усамітнені пари, які сиділи за иншими столиками і час від часу злякано зиркали у їхній бік.
-То ти кажеш, що грала принцесу у фільмі «Горіховий цвіт»? — Єсей дивився на рожевоволосу Саломею і, тримаючи на видельці шматок баранини, аж душився зо сміху. Сік з мяса стікав йому по руці і крапав на поли його розкішного білого сурдута.
-А що, ти не віриш? — Саломея нахабно впялася очима в Єсея. — Не віриш, що я можу грати незайману дівчину? — вона трохи повернула голову і її губи, які перед тим були рожеві, стали темно-сині. — Я велика актриса! — вереснула вона. Тоді відкинулася на стільці і захихотіла, стрясаючи випнутими персами.
-Та знаю, знаю, — мовив крізь сміх Єсей, кусаючи баранину. — А ти кого граєш у тому фільмі? — він глипнув на блакитноволосу Шему.
-Черницю, — зареготала вона. — Мені завжди пропонують грати черниць. Це, певно, тому, що я дуже шаную церкву і пресвятого Іязеса. — Шема налила собі коньяку і шпарко випила. — Хіба я не подібна на черницю?!
-Послухати вас, то ви неабиякі цяці, — мовив Єсей з іронією в голосі. — А як шановні актриси дивляться на те, щоб розкоркувати «Амок»? — він узяв до рук невелику зелену фляшку з червонястою етикеткою.
-Ми за, ми за! — радісно завищали, плескаючи в долоні, Саломея та Шема, і підсунули до Єсея свої келихи.
Єсей налив руму жінкам, потім собі, і вони випили за здоровя короля Рафанаїла. Цей напій був такий міцний, так ударив їм у голови, що Єсея всього аж пройняло жаром, а Саломеї та Шемі взагалі потемніло в очах і вони заледве не попадали з ніг.
-Треба більше закушувати! — крикнув Єсей, тримаючись лівою рукою за край стола, а правою марно намагаючись схопити качине стегенце. Його пальці постійно потрапляли не туди, куди треба. В очах пливло і двоїлося.
-Де мої цигарки? Де мої цигарки? — хрипким голосом вигукувала Саломея. Вона з тупими вибалушеними очима сиділа на стільці, хитаючись у ріжні боки, й безладно махала руками. Потім раптом задерла плаття, оголивши сідниці, і стала щось шукати вгорі під панчохою.
А Шема дивилася на неї і аж захлиналася зо сміху. Вона стояла на колінах і ніяк не могла звестися. Щоразу, коли Шема намагалася підняти ліву чи праву ногу, її хилило на бік і вона падала на руки.
-Ох, не можу! Ох, я зараз лусну! — иржала вона і ляпала долонями по підлозі, де лежала розсипана салата із синьої капусти, хрону та портуляку.
-Та закушуйте ж, кляті хвойди, — кричав Єсей, — а то зовсім на ногах не зможете триматися. — Він нарешті потрапив рукою в таріль і схопив качине стегенце.
Тим часом Саломея облишила шукати цигарки і допомогла своїй подрузі встати з підлоги та сісти на стілець.
-Не падай більше, — пяно проґерґотіла вона і, ступивши кілька кроків, раптом похитнулася, кумедно закотила очі і з шумом гепнулася на задок. Від її падіння столом струснуло, і з нього звалилася на підлогу тарілка з лином.
-Кажу ж вам, що закушувати треба! — Єсей відривав руками шматки мяса від качиного стегенця, клав їх до рота і реготав, дивлячись, як Саломея марно намагається піднятися з підлоги.
Цієї мити до ресторації увійшов королівський радник Сібехай з двома велетнями-ґвардійцями у круглих коричневих шапках, оздоблених чорним пір’ям. Вони попрямували просто до столика, де бенкетували Єсей, Саломея і Шема. Зупинившись за пять кроків від столика, Сібехай грізно нахмурив чоло і промовив неприємним скрипучим голосом:
-Король наказав негайно припровадити вас до палацу!
Єсей був такий пяний, що не зразу впізнав Сібехая. Він люто витріщився на королівського радника і крикнув:
-Іди звідси, не заваджай нам розважатися, мерзенний псе!
-Що це за почвара з’явилася? — Саломея нарешті звелася на ноги і сіла на стілець.
-Та жени його в три пси! — Шема торкнула Єсея за лікоть. --Чого він до тебе причепився?!
Вона вийняла з торбинки дві довгі ароматні цигарки і одну встромила до рота, а другу простягла Саломеї.
-На, ти хотіла курити.
-Давай, — Саломея взяла цигарку.
Вони закурили і, голосно гигочучи, стали пускати величезні хмари диму на королівського радника, який цілковито втратив дар мови від такого нечуваного нахабства.
-Шановні пані́, наш бенкет триває, — мовив Єсей, повернувшись до непроханих гостей спиною. — Випиймо ще по келишку! — він наповнив келихи румом, і всі троє дружньо випили. — А тепер закусімо побільше! Пропоную фаршированих фазанів або ґерґель! На ваш вибір!
-Ні, я буду курчат у тісті! — пронизливо заверещала Саломея.
-А я хочу вюнів! — зарепетувала Шема.
Вони здійняли страшенний галас і стали хапати зі столу кожна ту страву, яку хотіла, й набивати собі рота.
-Та зупиніться, ви, божевільні, — спробував угамувати їх Єсей, але це було не можливо.
Вони цілковито одуріли від руму і з кожною хвилиною все більше шаленіли в пяному безумі. Саломея, напихаючись мясом курчат, раз за разом квокала по-курячому, махала, наче крилами, руками, високо підстрибувала й кукурікала, а Шема, наминаючи вюнів й облизуючи олію, яка текла по ліктях, бігала довкола столу, звивалася всім тілом по-зміїному і безугаву пищала. Ша́рварок, який вони здійняли, був такий страхітливий, що на терасі ресторації не залишилося жодного відвідувача. Всі вони повтікали геть.
Побачивши, що нічого не може вдіяти із знавіснілими від руму жінками, Єсей плюнув на все, підсунув до себе таріль з фазанами і взявся їсти. Він запихав запашні рожеві клапті мяса до рота, машинально жував їх і час від часу гучно гикав, поглядаючи на Саломею та Шему, які продовжували біснуватися біля столу, видаючи із себе найдивовижніші звуки, на які тільки здатне жіноче горло. Голова його була затуманена алькоголем, у ній щось тріщало, бахкало, в уяві виникали химерні образи, і він майже нічого не розумів, що відбувається довкруж.
А Сібехай, який урешті прийшов до тями і стояв позеленілий від люти, споглядаючи весь цей пяний рейвах, знову голосно сказав:
-Ви мусите негайно з’явитися перед ясні очі короля!
-Плювати мені на твого короля! — буркнув Єсей, але тут же заткнув собі рота серветкою і злякано глипнув на Сібехая. Він накінець упізнав королівського радника, і раптом в його уяві виринуло спотворене болем мертве обличчя Лії. «Що це мені за знак? Це щось недобре!» — майнула в його голові думка і миттю розчинилася в кольорових плямах алькогольного мороку. Він знову нічого не розумів і дивився поперед себе тупим бездумним поглядом.
-Нікуди я не піду! — заревів Єсей і вгатив кулаком по столі аж забряжчали фляшки і попадали деякі келишки.
-Ви будете припроваджені силою, — вереснув Сібехай, нервово скубаючи сиву бороду. Його крик був подібний на кувікання поросяти.
-Ага, дзуськи ви мене візьмете! — Єсей розлючено зірвався на ноги і зі всієї сили запустив у Сібехая динею.
Диня влучила йому в голову і, розколовшись на кілька шматків, упала на підлогу.
-А-й-а-й-а-й! — залементував Сібехай, схопившись за лоба. — Хапайте його! — кувікнув він до ґвардійців.
Але це було не так легко зробити, бо Єсей, Саломея та Шема стали оскаженіло жбурляти в них грушами, яблуками, ананасами, сливами, персиками та иншою садовино́ю, потім в хід пішли всі види салатів разом з посудинами, в яких вони лежали, мясні страви, риба, яйця, а тоді і фляшки з напоями, келишки, ложки, видельці, ножі і все, що тільки не лежало на столі. Кожного разу, коли їм удавалося влучати в Сібехая чи в ґвардійців, вони дружньо вибухали радісним криком.
Град їжі й посуду, який посипався зі столу, змусив Сібехая та ґвардійців відступити й сховатися за барикадою із столиків та стільців, яку ґвардійці збудували, мужньо витримуючи гураґан куль із садовини́, городини, салатів, мяса та риби. І тільки по тому, як на столі не залишилося жодного предмета, яким можна було запустити, і Саломея та Шема повалилися на підлогу непритомними, ґвардійці вийшли зі свого сховку і схопили Єсея. Вони грубо взяли його попід руки і поволочили до пишної, розцяцькованої золотим орнаментом карети з королівським гербом на дверях, яка стояла на вулиці біля входу до ресторації. Сібехай, злий і похмурий, шкандибав за ними, стріпуючи із себе залишки їжі, а Єсей, якого тягли ґвардійці, виривався, хвицяв ногами і безперестану щось вигукував, ревів і реготав, наче божевільний. А коли його запхали до карети, став гупати у двері і горланити гимн Північно-Земельного Королівства, що починався словами «Король, король, наш добрий король Рафанаїл».
Люди, які позбігалися на шум з довколишніх вулиць, похитували головами і з таємничими мінами повідомляли один одному, що в ресторації «Кажан» аґенти Служби безпеки зловили імператорського шпигуна.
Немає коментарів:
Дописати коментар