Епопея "Напівсонні листи", роман "Нотатки мого друга Т.Р.", роман "Радощі і муки Б.Штоцького", поетичні мініятюри "Життя вмлівіч", філософські мініятюри "Думки", есеї, культурологічні й літературознавчі статті, спогади, переклади.
пʼятницю, 30 жовтня 2015 р.
10. ЯКІ ВОНИ ЩАСЛИВІ! (Нотатки мого друга Т.Р.)
вівторок, 27 жовтня 2015 р.
9. ІЗ СУХИМ ЛИСТЯМ (Нотатки мого друга Т.Р.)
понеділок, 26 жовтня 2015 р.
108. ЗВІДКИ ВИРОСТАЄ САМОТНІСТЬ? (Напівсонні листи. Ілюзії невмирущі)
У місті Опа́ші вранці, коли Єфрем вийшов у сад подивитися на розквітлі ґранати, учні приступили до нього і запитали:
-Учителю, ти обіцяв нам розповісти про самотність, звідки виростає вона і як опановує людське серце.
Єфрем нахилив квітучу ґранатову гілочку і довго дивився на неї, і тоді сказав:
-Самотність… Її знають усі. Її бояться. Від неї тікають. Ніхто не хоче бути самотнім. Вона є і на безлюдді, і серед людей.
Що ж це таке самотність?
Вона подібна на те, якби ось якийсь чоловік глядів на цю гілочку і не бачив її хупавих рожевих квіточок, не відчував її проникливо-витонченого пахоту. Самотність – це сліпота серця.
Але що засліплює наші серця, що перешкоджає нам бачити і відчувати?
Марива світу цього, образи й картини нашої уяви, до яких ми припинаємося, які цінуємо понад усе, якими живемо і ради яких навіть готові умерти. Тим часом ці марива відділяють нас від усього живого і є водою, яка не гамує спраги. Саме вони і роблять нас самотніми, бо в кожної людини свої марива, і нема в світі двох людей з однаковими образами й картинами уяви.
Отож, якщо хочете позбутися самотности, очистіть свої душі від марив, будьте відкриті серцем, хай живе поєднується з Живим. І якщо зробите так, то самотности не почуватимете ніде, ні, коли опинитеся без людей, ні, коли перебуватимете з людьми. Бо насправді самотности не існує, вона лише ваш сон, ваша омана.
109. Бесіда під морвою неподалік Амена
http://ua-human.blogspot.com/2015/06/107_18.html
неділю, 25 жовтня 2015 р.
8. ДОЩ У ЛОНДОНІ (Нотатки мого друга Т.Р.)
середу, 21 жовтня 2015 р.
7. МЕДАЛЬЙОН (Нотатки мого друга Т.Р.)
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
*Пане, пане! (ісп.)
**Мій син! (ісп.)
***Це твій син? (ісп.)
****Так, так, так! (ісп.)
понеділок, 19 жовтня 2015 р.
2. ЖАГА ПРИХИСТКУ (Перекази. Із книги «Верцадло Єфрема /Єфрааїма/ із Сішука»)
неділю, 18 жовтня 2015 р.
6. ЗАГАДКА МОГО БАТЬКА (Нотатки мого друга Т.Р.)
пʼятницю, 16 жовтня 2015 р.
5. НЕВИКОНАНА ОБІЦЯНКА (Нотатки мого друга Т.Р.)
середу, 14 жовтня 2015 р.
117. САМ, БЕЗ ЖОДНИХ ПОСЕРЕДНИКІВ (Напівсонні листи. Ілюзії невмирущі)
Коли Маґриб, улюблений учень Єфрема покинув його, бо розчарувався у Єфремовому вченні і пішов з Давна геть, то инші учні ходили по місті й лихословили, й між собою насмівалися з відступника, й казали:
-Пиха Маґриба, що мовляв учитель виділив його серед нас і любив більше за инших, потьмарила йому розум. Тепер він, покинувши нас, залишиться сам і за наставника матиме диявола.
Єфрем бачив це і не говорив нічого. Вісім днів він мовчав, не проронивши жодного слова. Навіть не відповідав на найпростіші питання. І це неабияк бентежило учнів, бо ті думали, чи, бува, не занедужав учитель.
На девятий день (якраз на свято Просвітління Джізейса), коли всі шестеро учнів прийшли до Єфрема на трапезу і сиділи разом з ним за столом в кімнатчині убогого заїзду, де він мешкав, і мовчки їли бриндзя́ники, і пили молоде вино, і гнітюча тиша душила їх, а вітер з мокрим снігом, що раз за разом гупав у вікно, ще більше її посилював, додаючи ноток безнадії та розпачу, учитель урешті розтулив вуста і сказав:
-Ви всі даремно обмовляєте Маґриба, втім, знаю, не від великого розуму це чините. Так, він покинув мене, бо засумнівався, зневірився у моїх словах. Але воістину кажу вам, тепер Маґриб ближче до Великої Сутности, ніж ви, які і далі зі мною, бо він залишився сам і вже нема нікого, хто б затуляв Велику Сутність від нього. Тепер йому лишилося зробити останній, але найважчий крок – засумніватися, зневіритися й покинути самого себе. Якщо зможе, житиме в радості, якщо ні – помре в муках.
Учням дух перехопило від цих Єфремових слів. Вони наче окамяніли. Ніхто не їв бриндзяників, не пив вина. Всі виряченими очима дивилися на свого учителя.
-То що́, і ми маємо піти від тебе?— по тривалій павзі з очима, повними сліз пролепетав наймолодший з учнів на ймення Наркі́с.
-Так, Наркісе, і ви маєте колись піти від мене, якщо хочете уздріти Велику Сутність,-- відказав Єфрем. Тоді встав з-за столу і, дивлячись у вікно, додав:
-Бо вона не любить жодних посередників, жодних!