Поетеса Ляу́ра, ще досить молода і вродлива жінка брела в тужливій задумі берегом Гіяцинтового океану і зрідка зводила голову, щоб поглянути на сонце, яке поволі підіймалося в ледь помітному тумані над безкраїми водяними просторами. Позираючи на синювату смугу морського обрію, вона тривожно малювала у своїй уяві прекрасні, порослі тропічними лісами острови, які загубились десь далеко-далеко в океані. Ці фантастичні марення болісно стискали Ляурине серце, і по її щоках скочувалися маленькі сльозини, що в променях ранкового сонця виблискували найчудеснішими барвами. Тоді Ляура опускала голову і знову думала про своє життя при дворі імператора Балтазара Другого.
Після трагічної смерти Балтазарової сестри, принцеси Ніо́би в Блакитному палаці, головній резиденції імператора сталися великі зміни.
Поховавши з нечуваною пишнотою свою нещасну сестру в соборі Святої Єлизавети, Балтазар Другий наказав повиганяти з палацу всіх придворних митців, що ними так дбайливо опікувалася покійна принцеса. Окрім того, він зменшив майже вдвоє платню ґвардії та всім слугам, котрих у палаці розвелося чимало, суворо заборонив запалювати увечері смолоскипи в залях та довгих коридорах; припинив на невизначений час усілякі бенкети і навіть сам почав ходити з вудкою на ставок ловити собі на сніданок дзеркальних коропів, аби показати, що всі ці зміни викликані не його власними примхами, а важким економічним становищем імперії.
Тепер серед митців при імператорському дворі залишилися тільки улюбленець принцеси художник Мельхіор; невелика оркестра, так званий Золотий септет із семи музик, які вміли грати чи не на всіх подибуваних у світі інструментах, зосібна таких дивоглядних як ґа́йда, сірі́нґа, ши́пош, верджине́ля і торба́н; підстаркуватий, але ще діяльний композитор Авесало́м і поетеса Ляура, яку, попри наполегливі вмовляння міністра економіки Абеля́ра, імператор відмовився проганяти, бо мав до неї якусь незрозумілу йому самому приязнь.
Ляура знала про це затаєне імператорове почуття, але боялася зробити необережний крок, бо Балатазар Другий мав дуже непостійну та гістеричну вдачу і, хоч був цілком зрілий чоловік, почував себе з жінками дуже невпевнено і найменша помилка могла б закінчитися для поетеси трагічно.
Ляура, маючи величезний досвід у любовних справах, робила безліч витончених спроб зблизитися з імператором, проте безуспішно. Їй минуло вже тридцять, і вона написала про своє кохання дві пречудові поеми та цілу купу сонетів, але імператор не став читати жодного рядка, бо ще змалку ненавидів поезію. Зрештою, ніхто в цілій імперії не міг з певністю сказати, що любив імператор.
Могутня колись Діямантова імперія за час правління Балтазара Другого дуже занепала й ослабла. Імператор робив недоладні спроби щось змінити, метався туди й сюди, намагаючись вивести свою величезну державу з занепаду, але все, що він не затівав, закінчувалося невдачами, а всі останні війни з королем Північної Землі Рафанаї́лом приводили лише до важких поразок, і кожна нова звістка про погіршення загального становища імперії щоразу глибше паралізовувала імператорову волю і повергала його в розумове заціпеніння, під час якого він на цілі тижні полишав усілякі справи, замкнувшись десь у потаємній кімнатці свого величезного палацу.
Роздумуючи про цю непоясниму загадковість імператорової душі, Ляура втомлено ступала босими ногами по мякому піску і з кожним кроком відчувала, як в серці наростає той невиразний щеміт розпачу, з яким вона безуспішно боролася вже понад десять років.
Немає коментарів:
Дописати коментар