Чим, Аґнєшко, відріжняється «Różaniec» і «Wieżowiec» від инших твоїх творів, які ти мені вислала? Насамперед надзвичайною лаконічністю і, здається, цілковитою відсутністю слів, фраз, речень, за якими нічого не стоїть. Уся оповідь у цих творах усуціль насичена живими реальними емоціями, характерними рисами людей і картинами дійсности. Тут нема і тіні пустого багатослівя, тому увага читача намертво прикута до тексту. А ще, і це найважливіше, змальовуючи своїх героїв і описуючи події, ти нічого не намагаєшся довести, когось у чомусь переконати, ти взагалі не оцінюєш - ні не осуджуєш, ні не виправдовуєш, просто відображаєш бачене, як дзеркало, але не як холодна мертва поверхня, а як гаряча жива поверхня, яка реаґує на кожен порух зовні, фактично щоразу стаючи сама цим порухом. Ти, як автор, присутня у розповіді винятково як почуття, а не як розсудок.
Щодо манери розповіди в цих творах, то вона вельми конкретна, тісно злютована з реальністю, в ній зовсім нема абстрактних розмірковувань, вигаданих, нудних, далеких від того, що мучить живу людину. Адже життя не абстрактне, воно вищою мірою конкретне. Й існує тільки це конкретне життя, а не якесь инше десь там в нашій уяві. Тільки це. Ця стара, дуплава, вже зовсім без листя вишня за вікном. Цей тупий, біль у грудях, де серце, який раптом виник і поволі вщух. Цей розпачливий гавкіт пса на далекому обійсті по той бік села. Тому й опис життя має бути конкретний – про те, що перед очима, про цих людей, про ці радощі і смутки, про ці сподіання і страхи, про ці події і картини. Саме така манера опису характерна для «Różaniec» і «Wieżowiec». І саме в цьому їхня сила.
А от в инших твоїх творах такої всеосяжної цілісности згаданих ознак нема. Вони нерівні, зчаста розмиті зайвими словами, які або нічого не означають, не повязані з конкретною реальністю, або нічого нового не додають, що ослаблює увагу читача, знижує його цікавість до тексту. Так, звичайно, в цих творах є вельми потужні шматки – воістину майстерно описані ті чи инші моменти. Ти безумовно наділена талантом змальовувати живе життя, і взагалі майстриня опису конкретних епізодів. Наприклад, в оповіданні «Trzask» надзвичайно тонко й переконливо передано почуття страху, який переслідує жінку у нічному парку. Вона йде зовсім сама, негода, дощ, і в її свідомості перемежовуються наснажливі образки, коли вона була з коханим, і нафантазовані жахи, що хтось невідомий хоче зараз на неї напасти. Шкода, що оповідь місцями розмита зайвими словами. Та й картинка з літньою жінкою, що зламала ногу, по-моєму зайва. Ліпше би ти довела до логічного кінця – завершила оповідання реальним нападом, хай там з якими наслідками. Це, як мені бачиться, зробило би твір набагато потужнішим за емоційним упливом, навіть досконалим.
Те саме і з «Szyba», «Mоtyl», «Dom sierot». У першому є чимало дуже виразних епізодів, напр., вражаючий опис зґвалтування, в якому скупими, але стотними мазками описано, як при цьому почувається жінка. Разом з тим твір має багато малозначущих подій і описів, не кажучи вже про багатослівя. У другому («Mоtyl») також багато добре описаних епізодів та живих емоцій, але все псує непереконливе завершення, непереконливе тому, що ти наче доводиш якусь правду (маленька дічинка допомогла дорослій жінці подолати депресію!), щось стверджуєш про дійсність, яка насправді невловна для нашого розуму з його дрібязковими судженнями про добро і зло. У третьому («Dom sierot») така ж ситуація. Поряд з досконалими описами характерів людей, їхніх взаємин одне з одним (напр., яскраве барвисте змалювання головного редактора, урядового чиновника, директорки сиротинця) наявне багатослівя і, що найгірше, знову ж таки проводиться якась суто роззсудкова лінія на ствердження певних правд, що, на мою думку, є явним ґанджем твору. Це стосується тою чи иншою мірою і решти текстів.
Я звичайно не маю права тобі нічого вказувати, та й можу попросту банально помилятися. Тому, будь ласка, не бери всі ці мої критичні зауваження надто близько до серця. Адже ти і тільки ти й можеш по-справжньому знати, як тобі писати. Лише твоє серце може і має вести тебе, воно, і ніхто инший, хай би яким би хтось був авторитетом. Мене ж, запевняю, спонукало написати тобі це все єдине бажання – я відчуваю, що в тебе є істинний талант, і мені дуже хотілося б тобі хоч чимось допомогти. Вірю, що в моїх міркуваннях ти знайдеш для себе щось вартісне. Але навіть якщо і відкинеш їх, то й це також буде правильно – кожен має йти власною дорогою, слухати власного серця.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
55. Ліпше би він тримався малої форми
https://ua-human.blogspot.com/2023/04/55.html
Читати далі...
