Вітер ворухнув блакитною шторою, і крізь позолочені вікна до просторого покою сяйнуло вранішнє літнє сонце.
Принцеса Ніо́ба безшумно вислизнула з сонних обіймів придворного художника Мельхіо́ра, довговолосого бородатого велетня, що за якусь провину вже пятий місяць не отримував від імператора платні, і, накинувши на голе тіло прозоре, мов павутиння, покривало, пройшла повз заснулих вартових непоміченою в сад, удихнула свіжого, ранкового повітря і радісно побігла по пахучих квітах та травах до озера, яке блищало поміж струнких кипарисів. Довкола співало безліч ріжноголосих пташок і дзижчали, літаючи туди й сюди, ріжноманітні комахи.
Принцеса зовсім забула про зміст страшного листа, якого вчора перед
самим обідом дав прочитати її брат, імператор Балтаз́ар Другий на Східній терасі Літнього
палацу. Вона безтурботно кинула покривало на кущ
білих троянд і, підбігши до берега, стрибнула у чисту прохолодну воду. Допливши
до середини озера, принцеса перевернулася на спину і, розслабивши всі мязи,
відчула себе найщасливішою людиною в світі.
безтурбоття молодих сил, віри у нескінченність життя і одвічне вміння людини ставати щасливою хоч на день, на годину, на мить...
ВідповістиВидалитиДумаю, що щасливим можна бути тільки в тепер. Але ми рідко коли там перебуваємо, здебільша або в минулому, або майбутньому.
ВідповістиВидалити