Так, так, ви не помилилися! Це вже зацвів льон!
Неозорі лани від краю і до краю аж сяють, тріюмфуючи неповторним блава́том. Небесна синява вгорі і глибока разюча блакить на землі. Хто хоч раз бачив, той не забуде повік.
Але цей кущик льону тут у саду лише скромно нагадує про неосяжну просторінь полів, про цю розкіш свободи, про незчисленне багатство цих таких милих і привітних голубих квіточок. Нагадує, бо він тут зовсім самотній, скромно притулився під старою напівусохлою сливкою на занедбаному квітнику коло китайського маку, що в скорім часі також розквітне. Я ніколи не памятаю про цей кущик льону, довго не звертаю на нього жодної уваги, бо його наче нема для мене, аж поки він наприкінці весни якоїсь днини раптом неждано-негадано не вибухає пронизливо-щемкою блакиттю.
О, тоді нема змоги думати про щось инше. І згадуєш усе, і не тільки дивовижну синь квіточок, а й всі ці чудесні сорочки, додільни́ці, підточи́ці, плаття, спідниці, сукенки, воля́ни, моде́сти, пантальоники, підштанці, короткі й довгі штани, марина́рки, блюзки, свитки, камізе́льки, корсе́тки, всі ці простирала, по́шивки, наковде́рники, напірники, всі ці рушники, полотенця, хустинки, серветки, обру́си, скатерки, всі ці мішки, лантухи, покривала, попони, рядна, шатра, корабельні вітрила й ли́нви, які продовж життя запамятовуються своєю специфічно шорсткою (льняною) мякістю і які навіки запали мені (і, певен, вам) глибоко в серце. Адже все це, всі ці такі звичні і такі чудесні речі зроблені з льону, із найпредивніших своїм розмаїттям льняних тканин, від давніх навіть назв яких паморочиться в голові – тонкотканих: ґипю́р, калама́йка, ка́мбрик, креп, ліно́н, рубо́к… чи груботканих: таш, мішковина, парусина, портни́на, равенту́х… Але хіба все перелічиш, хіба згадаєш всі принади й красоти, всі найдивоглядніші й зчаста химерні властивості цієї пречудної рослини, яка зараз цвіте в моєму саду?
Немає коментарів:
Дописати коментар