Ідеться про українське слово «жид», яке замінено
тепер на єврей (гебрай). В Україні це слово ніколи раніше не мало неґативного
навантаження. Так само, як аналогічні слова з приблизно тою ж фонетикою у
Польщі («żyd»), Словаччині та
Чехії («żid»),
Болгарії («жид»), Німеччині («jude»), Англії («jew»), Франції («juif»), Італії («giudeo»), античному
Римі («judaeus») тощо,
слово «жид» в Україні історично завжди було нейтральним і означало ні більше,
ні менше, а лише національну належність. Уся наша усна народна творчість (а її
зібрано і записано дуже багато) однозначно засвідчує, що це слово ніколи не
мало зневажливого чи лайливого значення. Уся давня українська література до
Котляревського, уся наша новітня література часів Т.Шевченка вживала слово «жид»
з нейтральним значенням. З таким же самим значенням уживав і пізніше це слово
Ів.Франко й инші відомі українські літератори кінця 19-го й цілого 20 сторіччя.
Нейтральність цього слова зберігалася або принаймні усвідомлювалася, що воно
було колись нейтральним, у простому народові мало не до наших днів. Найбільше
на Західній Україні (там і зараз багато хто не вчуває в ньому зневажливого
звучання), дещо менше на Центральній і ще менше на Східній Україні. Себто, в
міру того, наскільки ті чи инші території були уражені мовно-культурним
російщенням.
Не треба спеціяльно
пояснювати, що неґативне значення слова «жид», яке зараз превалює в свідомості
більшости українців (хоч далеко і не всіх) – це результат російщення,
цілеспрямованої політики підриву української ідентичности, яку Росія проводила
в Україні останні кілька сторіч. Українська мова за цей час зазнала неабияких
втрат на рівні фонетичному, морфологічному, синтаксичному, орфоепічному,
лексичному і семантичному. Ситуація зі словом «жид» -- яскравий приклад такої
семантичної (заміна або набуття нових
значень) втрати. І якщо ця і всі инші зміни були би наслідком
природнього розвитку української мови, то ніяких би питань не виникало. Аж ні.
Зміни були накинуті насильно. Росія (СРСР) українську мову штовхала одним
єдиним коридором – асиміляційним, в якому діяло одне правило – уподібнювати всі
мовні норми до російської мови. Таким чином над українською мовою було вчинено
наругу. Її було піддано брутальним репресіям. Отож і слово «жид» можна
розглядати як репресоване, позаяк у нього відібрали питоме нейтральне значення,
і навісили неґативне.
Чи можна з цим
миритися? Ні, справедливість має бути відновлена. Українській мові належить
повернути все, що в неї відібрали або викривили, починаючи від фонетики і
кінчаючи орфоепією. Відновлення питомого значення слова «жид» належить
розглядати саме в цьому контексті. І тут треба бути максимально принциповим,
якщо хочемо досягти успіхів.
Звичайно, перешкод на
цьому шляху чимало. Насамперед інерція свідомости самих українців. А щодо слова
«жид», то маємо ще і спротив чималої частини гебрайської громади України. І це не дивно, адже абсолютна
більшість її представників засвоїла у свій час російську ідентичність і не
розуміє проблем ідентичности української, сприймаючи слово «жид» винятково
як образу. З огляду на це треба бути
максимально толерантним і терплячим. Мусимо наполегливо пояснювати, пояснювати,
пояснювати. І щоразу, коли вживаємо слово «жид», зазначати, що не вкладаємо в
нього зневажливого змісту. Люди рано чи пізно зрозуміють і підтримають. Вірю,
що і гебрайська громада (вона все-таки українська громада, як не є) колись
підтримає справедливу вимогу реабілітувати невинно репресоване слово «жид». Не
може бути инакше. Бо як можна жити в Україні і бути байдужим до неї, до її
духово-культурних цінностей, зосібна до проблем української мови?
10. Дещо про сліпоту нашого серця
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
Немає коментарів:
Дописати коментар