Я ніяк не міг знову звикнути до Києва. У своєму помешканні, яке складалося з невеличкого поко́їка і зовсім крихітної кухоньки, я попросту задихався. Отож щоразу вранці я швидкома зїдав свій невибагливий сніданок – скибку хліба з сиром, натертим часником, та горнятко міцного чорного чаю і виходив з дому вештатися вулицями.
Я не знаю чому, але мене нездоланно тягло в найбезлюдніші місця. Може, моє дворічне життя в перуанських горах зробило з мене рафінованого відлюдька, а, може, щось инше вбило в мені будь-яку потребу в спілкуванні? Я не знаю. У всякому разі я завсіди опинявся десь там, де людей було найменше – в занедбаних парках, на пустирищах, завалених сміттям, на порослих лободою і пи́жмом покинутих будівельних майданчиках, на глухих вулицях, де не було жодного будинку, а лише обаполи тяглися нескінченні бетонні мури промислових підприємств. А ще я любив швендяти по набережній Дніпра, довго, непо́квапом ступаючи по широких ґранітних плитах, часто зупиняючись і вдивляючись у темні води цієї величної у своїм незворушнім спокої ріки.
Я, здається, тільки над Дніпром і знаходив хоч якесь заспокоєння. Мої думки, сподівання, образи, події минулого, все те, що в моїй свідомості безугаву роїлося, кипіло, лементувало, благало, застерігало, погрожувало, тут наче засинало. І я міг спокійніше роззирнутися, уважніше придивитися до того, що відбувається зі мною. Взагалі, ця ріка діяла на мене як чудодійні ліки. В ній було щось особливе. Мене вражала якась всеохопна тиша, що огортала все по обидва береги. Я дивився, дивився і не міг відірвати очей. Води Дніпра плинули так спокійно, і так манили до себе, наче обіцяли незнані розкоші. Тут не відчувалося міста, його шуму і клекоту, здавалося, що його взагалі не існує. Була тільки гігантська ріка, яка текла, текла, тихо, з гідністю, нікуди не поспішаючи, ні від кого не тікаючи, без мети, без страху, без надій. Текла тисячі років і тектиме далі. Все довкола минатиме, люди, авта, будинки, дерева, а вона ні.
Так, я люблю цю ріку і часто сиджу на набережній до пізньої ночи. Мені здається (я майже певен у цьому), що вона, єдина, тільки й може колись дати відповідь на найпекучіші мої питання.
Немає коментарів:
Дописати коментар