"Бог є Бог живих, а не мертвих!»,-- так колись сказав Джізе́йс. Але люди, чого не торкаються, все умертвлюють. Їм миліший світ власної уяви, світ символів, а не живий реальний світ. Так є тому, що перше незмінне, застигле і дає почуття безпеки, а друге мінливе, хистке і викликає страх. Жага безпечного прихистку – ось що спонукує людей втікати від живого світу дійсности до мертвого світу думок. Але прихисток цей тимчасовий, ілюзорний, він невідхильно руйнується під ударами життя. Та люди шукають инших прихистків, і безплідна гонитва за безпечним місцем не припиняється. Люди навіть з Бога роблять прихисток, поміщаючи його в світ своєї уяви, себто з живого роблять мертве. І мало в кого вистачає мужности припинити втечу, і побачити дійсність, і прийняти її такою, якою вона є – завжди свіжою, новою, незнаною, завжди иншою, мінливою, у вічному русі, без початку і кінця, без мети, без втрат і здобутків, без сподівань, і в якій тільки й існує те, що не має ймення, а тому невловиме для думки, себто те, що може бути назване Богом. Адже «Бог є Бог живих, а не мертвих!" (Єфрем із Сішука).
Немає коментарів:
Дописати коментар