Коли Маґриб, улюблений учень Єфрема покинув його, бо розчарувався у Єфремовому вченні і пішов з Давна геть, то инші учні ходили по місті й лихословили, й між собою насмівалися з відступника, й казали:
-Пиха Маґриба, що мовляв учитель виділив його серед нас і любив більше за инших, потьмарила йому розум. Тепер він, покинувши нас, залишиться сам і за наставника матиме диявола.
Єфрем бачив це і не говорив нічого. Вісім днів він мовчав, не проронивши жодного слова. Навіть не відповідав на найпростіші питання. І це неабияк бентежило учнів, бо ті думали, чи, бува, не занедужав учитель.
На девятий день (якраз на свято Просвітління Джізейса), коли всі шестеро учнів прийшли до Єфрема на трапезу і сиділи разом з ним за столом в кімнатчині убогого заїзду, де він мешкав, і мовчки їли бриндзя́ники, і пили молоде вино, і гнітюча тиша душила їх, а вітер з мокрим снігом, що раз за разом гупав у вікно, ще більше її посилював, додаючи ноток безнадії та розпачу, учитель урешті розтулив вуста і сказав:
-Ви всі даремно обмовляєте Маґриба, втім, знаю, не від великого розуму це чините. Так, він покинув мене, бо засумнівався, зневірився у моїх словах. Але воістину кажу вам, тепер Маґриб ближче до Великої Сутности, ніж ви, які і далі зі мною, бо він залишився сам і вже нема нікого, хто б затуляв Велику Сутність від нього. Тепер йому лишилося зробити останній, але найважчий крок – засумніватися, зневіритися й покинути самого себе. Якщо зможе, житиме в радості, якщо ні – помре в муках.
Учням дух перехопило від цих Єфремових слів. Вони наче окамяніли. Ніхто не їв бриндзяників, не пив вина. Всі виряченими очима дивилися на свого учителя.
-То що́, і ми маємо піти від тебе?— по тривалій павзі з очима, повними сліз пролепетав наймолодший з учнів на ймення Наркі́с.
-Так, Наркісе, і ви маєте колись піти від мене, якщо хочете уздріти Велику Сутність,-- відказав Єфрем. Тоді встав з-за столу і, дивлячись у вікно, додав:
-Бо вона не любить жодних посередників, жодних!
Немає коментарів:
Дописати коментар