Останній день несамовитої спеки. Нарешті це посушливе літо скінчилося. Стою на березі Десни і вдивляюся в призахіднє сонце, яке сліпучим ко́чалом бездушно поринає за обрій. Я прощаюся з ним. Я так утомився від його палючих променів. Я радий, що не побачу його більше. Не побачу, бо завтра буде инше сонце, ласкаве й привітне, не пекуче, а тепле вже осіннє сонце. І раптом (ви можете повірити?!) я ловлю себе на тому, що десь в глибині серця почуваю непоясниму щемку тугу за ним, за цим зненавидженим продовж літа сонцем, яке цієї мити покидає мене назавжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар