Цей вяз росте на лузі вже не один десяток років. Старі діди памятають його ще з дитинства. Як він тут укоренився і, головне, як уцілів серед відкритої всім негодам просторіни – велика загадка. Поблизу нема жодного не тільки деревця, а й навіть миршавого кущика глоду. На кілометри всюди вкрита травами плос
і́нь, яку ще й нерідко навесні заливає Десна.
Цьогоріч від небувалої літньої спекоти луг весь вигорів на сонці – не знайти і травинки свіжої, а вяз стоїть зелений. Я дивлюся на нього і не можу стриматися від захвату. Як би хотілося і мені мати таку мужність, такий спокій, і таку гідність!!! Воістину в дерев є чому повчитися!!!
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
Немає коментарів:
Дописати коментар