Есчо́мем* сто десять днів не сходив зі сцени в одній величезній на півтора тисячі місць залі, вщерть наповненій тінями, і голосно читав у порожнечу свої «химерні оповідки». На сто одинадцятий день Есчомем перестав читати і по тривалій павзі сказав:
-Ось слова із священної книги «Верцадло буття»: «Я співав вам веселих пісень, а ви не сміялися, я грав вам журливих мелодій, а ви не плакали».
Мовивши це, Есчомем сховав грубезного рукописного зшитка, з якого читав свої оповідки, до та́шевої торбини, вклонився земно і мовчки покинув залю. Більше його ніколи не бачили в цьому велелюдному місті, яке розкинулося на високих пагорбах над широкою могутньою рікою .
Світлину, яку вміщено вище, зроблено наступного дня на безлюдних луках далеко за містом, коли Есчомем стояв і уважно розглядав суцвіття болиголову, су́плаш укрите зеленавим насінням.
Немає коментарів:
Дописати коментар