Сонце щойно зайшло. І ось вона, надвечірня сту́ма – цей дивовижний короткий проміжок часу між днем і ніччю, коли все стає справжнім, все світиться своїм власним світлом. Ці сосни такі промовисті, такі спокійні і гідні в своїй абсолютній самодостатності! Саме зараз вони найвиразніше шепочуть сокровенні слова, таїну яких я, безрадний, вже багато років не годен розгадати. І цього вечора я знову прийшов до них, вслухаюся, намагаюся зрозуміти закодовані уривки слів, фраз… і залишаюся з нічим. Втім, я і завтра прийду, і позавтра… не полишаю надій… а може, може, якогось дня мені, чей, відкриється їхня затаєна мова,… поки ще можу прийти!
Немає коментарів:
Дописати коментар