Німфодо́ру, миловиду зеленооку доньку вельмишановного Єгозава́да, посадника міста Верене́ха поет Шілядин уперше побачив на міському ярмарку, коли дівчина (їй тільки-но добігло вісімнадцять) купувала в ятці гарненьке мацюпуське верцаделко у срібній оправі. Побачив і тут же закохався. Утім, протягом наступних шести років він таїв своє кохання глибоко в серці. І лише коли її чоловік Ісма́х загинув на війні, Шілядин зважився розкрити Німфодорі свої почуття. Зближення між ними почалося з листування (збереглося шість листів Шілядина до Німфодори). Потім були зустрічі, побачення, тривалі прогулянки вдвох й тісніші стосунки, які, проте, так нічим і не завершилися.
Всімнадцять любовних віршів до Німфодори – це єдині відомі Шілядинові поезії, написані верлібром, а не у формі квадрансте́м.
1.
Зайшло вже сонце.
Бере морозом.
А тис серед снігу
все ще світиться,
привітно киває
смарагдовими гілочками.
Сподіваюся,
що і в твоєму серці
віднайдеться для нього
за́куток.
2.
Кригу твого жіночого єства
розтопити чому я не можу?
Наче через грубезне шкло акварія
дивишся ти на мене
нестямними очима.
3.
Я покинув Асґер
не ради тебе,
я залишив усе
ради несамовитих своїх марень.
Ти виникла переді мною
як спокусливе мальови́дло,
повне неземних розкошів.
Легко і без зусиль,
наче трепетна обітниця,
ти повела мене за собою.
І ось замкнений
у твоїх мереживних хоромах
я плачу й ридаю,
знемагаючи від жаги.
4.
Хто ти для мене?
Стежка, яка губиться
в лісових хащах?
Вологий повів вітру,
що ледь чутно
ворушить волосся?
Манливий полиск снігу
в призахідньому сонці?
Та хай там ким ти є,
моє серце знає,
що це ти.
5.
Так, я знаю,
як метелик,
що неухильно лине на світло,
так знову і знову
я прагнутиму в твої обійми.
Але де подітися мені
від пекучої образи,
що иншому* так легко діставалося те,
що для мене залишається
недоступним і зараз?
6.
Знаки питання, знаки питання,
куди не стріль оком,
усюди вони,
ці знаки питання.
У покорченому гіллі
старих акацій,
у бурих хмаринах,
що пропливають у ясному небі,
у шумові авта,
яке щойно проїхало за воротами
твого палацу,
у безжурному щебетові синички
на безлистій гілочці бузу,
і навіть у тобі,
в твоїх словах.
7.
Так, я знаю,
таїти образу на небіжчика**
глупо.
Та де дітися мені
від пекучого болю,
що на трапезі розкошів
він отримував усе,
я ж після нього –
лише крихти?
8.
Минула осінь, зима,
сніги розтали,
весна вже давно…
На акації старій
виспівує дрізд,
а ти для мене,
як і раніше,
залишаєшся недосяжна.
9.
Так,
ти не читаєш
моїх розпачливих листів,
ти навіть не заглядаєш
до поштової скриньки.
Навіщо вони тобі?
А я знай пишу і пишу,
і шлю тобі нові.
10.
Це небо,
не инакше,
воно прокляло мене:
бути з тою,
яку хочу,
і не мати того,
що хочу.
11.
Чекав дзвінка з Верене́ха.
Так хотів,
щоб ти зателефонувала!
Та ба,
мовчала бездушна слухавка.
Так, я знаю,
ти не мала дзвонити...
Навіщо зайві тривоги?
…Та проте, та проте…
12.
Навіть твій пошкоджений нігтик
на нозі,
навіть він збуджує в мені
любосний трепет!
То що вже казати
про инші схожі місцини!
Розкоші твого тіла
пульсують особливим чаром
саме завдяки їм.
І хай весь світ мені каже,
що це збочення --
що мені до світу?
13.
Хоч би одну вісточку
від тебе…
хоч би якийсь мізерний
натяк…
Вода в ставку виблискує,
міниться кольорами…
Яке їй діло
до мого серця?!
14.
Пахіт квітучих акацій,
несамовитий гугіт бджіл,
висвисти-трелі соловїв
при заході сонця…
Невже,
щоб усім цим утішатися,
так уже конче треба їхати
кудись,
аж у ці далекі туманні гори?
15.
Пахне скошена трава,
надсадно сюрчать цвіркуни
за огорожею,
крик припутня
долинув десь здалека…
Тішитися цим в Асґері
я можу
невже тільки сам?
16.
Хіба я знаю?
Може,
так і треба.
Від тебе жодної вістки.
За блиском розкошів, готелів,
феєричних краєвидів моря,
пляжів з біленьким піском
згадати про мене
тобі, певно, не сила.
17.
Якщо б ти запитала мене:
що ти робив увесь цей час,
коли я втішалася красотами
далекої країни?--
то я відповів би:
годинами блукав по саду,
шукав,
де б знайти мені прихисток,
і не знаходив.
18.
Тут, в передмісті Асґера,
на відлюдді своєму,
що таке самотність,
я не відав.
Тепер же,
запізнавшись з тобою,
я знаю:
самотність –
це не тоді, коли сам,
самотність –
це тоді, коли двоє.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
*Инший – вочевидь, ідеться про чоловіка Німфодори Ісмаха.
**Небіжчик -- Ісма́х, чоловік Німфодори, який загинув на війні.
Немає коментарів:
Дописати коментар