4. МІТІЛЕН "ПОЧУТТЯ СИЛЬНІШІ ЗА РОЗУМ" (Поети. Девять канцон до Невеї)

   

           Мітіленове кохання до Невеї було довге, виснажливе, повне конфліктів. Він неодноразово поривав з нею і знову повертався. В цей період Мітілен писав доволі багато, крім малих форм (канцони, терцети, сонети), створив і найдовершенішу свою поему «Щастя, яке так близько». Втім, саме тоді в його творчості западали і тривалі павзи, які могли тягтися дуже довго, рік і більше. Ясна річ, що ці перерви були повязані з Невеєю. «Я залежу від неї,-- казав він.—Коли я з нею, то весь тріпочу, повен енерґії і наснаги писати. А коли ми розстаємося, я впадаю в безрух, апатію, мені нічого не хочеться, не тільки писати, а й жити».

          Відомо, що ініціятива поривати стосунки завсіди йшла від Мітілена. Він тікав від Невеї. Тікав від болю, який вона завдавала йому. Тікав і ніяк не міг утекти. І Невея, бувало, відверто насмівалася з нього, твердячи, що він ніколи не зможе її покинути. «Я твій фатум, і ти приречений бути зі мною!»-- говорила вона.

          Але Мітілен таки покинув її. Якогось дня його знайшли мертвого у своєму помешканні. Він лежав з простріленою головою на підлозі. Поряд валявся револьвер. На столі була записка з такими словами: «Мила, вихід є завжди!»

                                          1.

                                          Цей холод…

                                          Він був скрізь…

                                          У величезному місті

                                          нам ніде було сховатися…

                                          Цілий день

                                          ми з тобою вперто шукали

                                          прихистку,

                                          але так нічого і не знайшли.

                                          І все-таки,

                                          цей занедбаний сквер

                                          був чудовий.

                                          Ти сиділа на лавці.

                                          Папа́ї, які ми їли,

                                          були найсолодші в світі.

                                          2.

                                          Якби ти запитала,

                                          що мені подобається в тобі,

                                          то розповісти про це

                                          я би не зміг.

                                          Бо як мені пояснити,

                                          що коли ти заходиш у воду

                                          і хвилі починають лоскотати

                                          твої гладенькі ноги,

                                          вкрадливо хлюпотіти у твоєму міжніжжі,

                                          осипати безсоромними цілунками

                                          твої округлі плечі

                                          і паморочливий вигин шиї,

                                          тоді я не тільки тішуся тобою, а

                                          й задихаюся від пекучої образи,

                                          що воді так легко дістається те,

                                          що хотів би мати тільки я.

                                          3.

                                          Ти вкралася до мого серця,

                                          як вода –

                                          тихо, без зусиль,

                                          я навіть не зауважив коли.

                                          І ось зараз,

                                          коли ніжна сіть все міцніше

                                          оповиває мене,

                                          я весь тремчу від страху,

                                          і дивлячись на довколишній світ,

                                          позбутися пут не бажаю.

                                          4.

                                          Сиджу в самотині

                                          над водою.

                                          Вітер задирає зелене латаття.

                                          Про гіркоту свого серця

                                          розповідаю вербам.

                                          5.

                                          Уникаю людей,

                                          не читаю книг,

                                          не тішать мене розваги.

                                          Жінка, яку кохаю,

                                          недосяжна для мене,

                                          бо так побажало Небо.

                                          6.

                                          Чому ти запала мені в серце?

                                          Чому забрала радість?

                                          Чому?

                                          Тепер це небо,

                                          байдуже до мене,

                                          і я заслуговую на всі кари.

                                          7.

                                          Ти не подзвониш мені,

                                           я знаю.

                                           Хлюпіт цих хвиль

                                           сильніший за телефонні дзвінки.

                                           Але цей далекий зелений берег

                                           по тому боці Седи

                                           так манить до себе...

                                           Я був там не раз,

                                           і щоразу знаходив розчарування.

                                           8.

                                           Ось і затихло плесо води,

                                           тільки пташка пурхнула.

                                           Галеон пливе ген-ген.

                                           Вечір. Пісок ще теплий.

                                           А гіркота моя

                                           так і залишилася зі мною.

                                           9.

                                           „Я нічого не хочу.

                                           Бажання мої – омана”,--

                                           мій розум твердить безупину.

                                           Але почуття сильніші за розум,

                                           вони, певно, і є істинною реальністю.

5. Шіляди́н Асґерський  Наче за шклом  
http://ua-human.blogspot.com/2017/07/9.html

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html