Памяті Наталі
1.
Квіти, що навесні
ти посадила перед хатою --
похилені, пониклі…
Я знаю,
вони сумують за тобою…
Ці квіти щоразу нагадують мені,
що тебе нема.
2.
Ти померла у розпалі літа
у брудній львівській лікарні
тихо і гідно,
затамувавши біль у собі.
Минуло вже два місяці,
а я все не можу збагнути,
чому тебе нема.
1991 р., 28 вересня, Львів
3.
Смерть забрала тебе…
І тепер,
хай де я є, --
на вулицях, у парку
чи в магазині,
де продають книжки,
всюди шукаю за тобою
4.
«Моя дружина померла.
Вона лежить
на маленькому цвинтарі під Львовом», —
раз у раз повторюю знайомим.
Але сам то я знаю,
що це неправда,
бо нічого там нема,
крім невеликого горбика землі,
знаю,
що вона просто пішла кудись
і не приходить.
5.
Твоє пальто
з каракулевим коміром,
що так було тобі до лиця,
припадає в шафі пилюкою.
Що робити з ним,
не знаю.
Отож, хай висить,
нагадує мені про тебе.
6.
Два дні, 16 і 17 жовтня перебував в Одесі на конференції. У місті
було тепло і затишно. Більшість часу я на самоті проблукав
вулицями.
Покинувши університет
(бо набридло слухати розумні слова),
я спустився до моря
і на безлюдному пляжі
довго вдивлявся
у ледь видимі обриси кораблів.
Потім піднявся до міста
і на Французькому бульварі
натрапив на дерево
з великим, мов лопухи, листям.
Це було те саме наше
чарівне дерево,
яке ми так любили з тобою
тої чудової осени
тут, на півдні
десять років тому.
7.
Мила і дорога,
ти покинула мене назавжди,
але щоб менше я сумував
ти залишила мені цей пустир
з хиткими стеблами болиголову
і цю водойму під мостом,
де, коли придивитися,
можна побачити малесеньких рибок.
Так, мила,
ти не залишила мене самого!
1991 р., 25 жовтня, Львів
8.
Уже тепло…
Зеленіє трава під хатою,
небо набрякає благодатним дощем,
а тебе нема!...
Вологий вітерець обвіває лице,
чути цвірінькання горобців,
а тебе нема!
1992 р., 6 квітня, Львів
9.
Великий дубовий хрест
на твоїй могилі,
що його я поставив улітку,
вже, певно, потьмянів.
Дні йдуть за днями
і нема мені куди сховатися
від смутку.
1992 р., вересень, Київ
10.
Минув уже рік,
як тебе нема.
І я не знаю,
де шукати за тобою.
Випивши шклянку вина,
блукаю вулицями Києва,
зупиняюся послухати
вуличних музикантів.
11.
Ти мала рацію,
ти знала мене
і не боялася казати правди:
«Навіщо ти вічно хочеш бути кимось,
невже ти не можеж просто бути?»
Але я не цінував тебе,
перебуваючи в засліпленні,
ніколи не подарував я тобі
жодної квітки.
Що я зробив для тебе,
щоб ти любила мене?
І ось ти пішла,
сховалася за потайними дверима,
які не відчинити мені ніколи.
12.
Я не знаю,
чому мені так важко
прокидатися ранком,
чому так сумно дивитися
на жовтіючі каштани за вікном.
Можливо тому,
що вже більше року
я почуваюся зайвим
у цьому світі тіней,
з якого ти пішла.
13.
Я ніколи не уявляв собі,
що ти зможеж увійти
в листочки старих тополь,
що ростуть під цими мурами.
Тільки тепер я збагнув,
чому щоразу
так радісно вони шелестять,
коли я дивлюся на них.
14.
Моє життя сьогодні,
ніби в борг,
свою зайвість серед людей
я відчуваю навіть тоді,
коли все навколо співає.
Невже ти мусила
йти так далеко,
щоб я зрозумів
свою оману?
15.
Нам не було легко…
(у цьому світі не буває легко),
але ти була зі мною
і я думав,
що так буде завжди.
І ось ти пішла
далеко, далеко…
Все залишилося як було,
але мені здається,
що разом зі собою
ти забрала світіння життя.
16.
Бачити, як переливаються
струмені фонтану,
як возять дітей на конячці,
накритій зеленою попоною,
як малюють художники портрети
у підземному переході,
як жебрак ховає до кишені
помятого купона
і ще багато чого –
чому я мушу сам?
Я так хотів би,
щоб ти бачила все це,
але тебе нема.
1992 р., 25 вересня, Київ
Немає коментарів:
Дописати коментар