Більшість з нас прагне жити так званим «повнокровним, багатим на враження життям». Ми панічно боїмося «одноманіття». Тому й охоплені цією непогамовною жагою діяльности: щось робити, бути чимось зайнятим, якоюсь справою, метою, подорожувати, бачити чужі краї, звичаї, знаходити нових друзів… Ради цього ми витрачаємо енерґію і без цього попросту не мислимо свого існування.
Тим часом це манливе «повнокровне життя» постійно вислизає від нас, і що більше старіємо, то досягати його стає важче. Але на це ніхто не зважає. Ми йдемо на будь-які жертви, вперто знову і знову намагаємося жити «повнокровно». І рідко хто годен зупинитися, відчувши ілюзорність своїх зусиль.
І шкода. Бо якщо і має щось людина реальне в цьому світі, то, здається, тільки це «одноманіття». І якщо ми не зрозуміємо його і не зможемо бути щасливими з ним, то не будемо щасливими ніколи.
Немає коментарів:
Дописати коментар