Це Тереза. Трохи що не застолітня баба, сухоребра, з геть поморщеним, хоч і з доволі ще виразними рисами лицем, вся в дешевих прикрасах і перснях. Її ще називають Бо́са. Але Боса – це не прізвище, а вуличне прозвисько. Колись у Брайбінарі в неї закохувалися сотні чоловіків. Вона й зараз вважає себе вродливицею.
-Про що ти думаєш, Терезо?-- запитую.
-Про те, що завжди,-- каже вона і стріпує мертвотно-попелястими віхтями волосся,-- про час і гроші, пане Ясминум, про час і гроші.
-А чому саме про них?-- виймаю й даю пачку її улюблених цигарок "Вардхама́н".
-Бо час дуже подібний на гроші, пане Ясминум-- вона незворушно забирає цигарки й ховає їх до торбинки зі шкіри чорного полоза, потемнілої й потрісканої від старости.
-Хіба?-- роблю великі очі.
-Аякже, аякже!-- Тереза усміхається, показуючи свої криві, потемнілі від куріння зуби без жодної пльомби.-- Час щезає так само, як гроші, пане Ясминум – безслідно, як цей дим.
Вона випускає з рота величезний клуб диму, недбалим рухом поправляє соломяного бриля на голові і регоче, утелющивши в мене свої зеленаві тьмяні очі, в яких не прозирає нічого, ну, зовсім нічого, на чому можна було би спочити серцем.
Немає коментарів:
Дописати коментар