Їм обидвом добігало лишень девятнадцять, коли вони запізналися. Це було теплого травневого вечора під час випускного балю. Дивно, але продовж усіх років перебування у «Рожевій маґнолії», столичному пансіоні для шляхетних дівчат Иза й Ица ні разу навіть не звернули одна на одну уваги. Вперше їхні погляди зустрілися і вони відчули, що щось тепле, хвилююче пробігло поміж ними перед самим балем, коли до залі, сяючої полірованим паркетом та позолоченою ліпниною на стінах й обвішаної ґірляндами з тюльпанів, гіяцинтів, нарцизів та лілей, увійшов король Вешаїл Другий, аби привітати випускниць цього знаменитого закладу, де уже понад сто років виховували фрейлін для королівського двору і дворів найбільших вельмож Королівства Північної Землі.
Так склалося, що Иза й Ица опинилися поряд і, коли всі двадцять пять випускниць у розкішних білих сукнях-воля́нах, стоячи півмісяцем посеред залі, схилилися в низькому поклоні перед королем, ліве плече Изи легенько торкнулося правого плеча Ици, і їхні очі на одну коротку мить схрестилися. О, яка це була мить! Вона запамяталася їм на ціле життя. Нічого прекраснішого, піднесенішого, сповненого більш солодкої млости і таїни незвіданого вони ніколи вдруге не зазнавали. І про цю мить Иза й Ица потім згадували чи не щодня, і не переставали згадувати про неї навіть тоді, коли зробилися старими, худими як тріски й шкара́дними з лиця паніями, втім дуже впливовими, будучи найдовіренішими фрейлінами королеви Зісіґари. І щоразу, коли в їхній памяті спливала картина того першого обміну поглядами, то вони зазвичай обговорювали одне єдине питання – хто кого тоді торкнувся? Ліве Изине плече торкнулося правого плеча Ици, чи навпаки, Ицине праве плече торкнулося лівого плеча Изи? Кожна наполягала, що це саме вона перша торкнулася иншої. І ця солодка суперечка могла тривати годинами, сповнюючи Изу й Ицу невимовною ніжністю, вдячністю і відданістю одна одній.
Того вечора після балю Иза й Ица довго гуляли вулицями Рафаґедона, тримаючи одна одну за руку й безустану розмовляючи. Вони розповіли все про себе, поділилися найпотаємнішими почуваннями й страхами, розкрили найсокровенніші свої бажання. І їм здавалося, ні, вони були переконані, що знали одна одну завжди, і що лише якісь темні сили перешкоджали їм зустрітися раніше.
Коли зовсім споночіло, Иза запропонувала Иці, щоб та не йшла до остогидлого за довгі роки пансіонного гуртожитку, а заночувала в неї, в палаці її дядька графа Мешулеме́та, де вона мала спеціяльно виділений для себе покій.
-Ходімо до мене, а завтра зателефонуємо твоєму таткові в Сере́ж, щоб прислав карету по тебе не до пансіону, а до палацу графа.
-Добре, Изуню, ти висловлюєш мої думки й бажання,-- Ица обняла Изу й ніжно поцілувала в шию.
У палаці не спали. Граф Мешулемет сьогодні приймав гостей. У дворі стояло з десяток пишних карет, і навіть одне лискуче, шафранового кольору авто, яке в ті часи ще було неабиякою дивовижею навіть у столиці. Двоє слуг у рожевих лівреях і з сяючими посмішками на румяних обличчях відчинили великі шкляні двері і впустили дівчат до палацу.
-Я хочу обстригти тобі волосся, -- мовила Иза, коли вони були вже у її покої.
-Так, і я цього хочу,-- тихо відказала Ица.
-Ти будеш, наче мій хлопець,-- Иза скинула сукню, спідню батистову сорочку, потім ста́ник і стояла перед Ицою в самих лише мережаних пантальониках та панчохах.
-А ти будеш наче моя дівчина,-- Ица теж зняла з себе сукню, проте залишалася в довгій шовковій сорочці-додільни́ці темно-лільової барви, яка тісно облягала її фіґуру.
Обоє засміялися.
Иза вийняла із шуфляди стола, заставленого численними фіґурками розмаїтих порцелянових звірят, електромашинку на стриження, і за мить Ицина голова стала гладенька і кругла.
-Ти така гарна,-- прошепотіла Иза і, притулившись до Ици, погладила долонею її голову.
-І ти також,-- прошепотіла Ица, поклавши руку на пругку праву Изину грудь.
ніжно.....
ВідповістиВидалитилюдина - то космос. - а має цей космос на власні орбіти, розуміння світу, "мрраль", відмінну від моралей інших космосів, якщо йому добре в її планетах і перигеях, і затишно, і все в радість?..
ВідповістиВидалити