Годі й казати, наскільки це був для нього важкий, болісний вибір, і які це тривалі муки йому завдавало, і як гнітило його серце. І ніщо цьому не могло зарадити -- ні блискуча освіта, отримана в знаменитому седіоланському університеті, де викладали найкращі професори, зосібна філософ Даґетал, теоретик державного права Мок, меволог Марсіда́л, природознавець Онисифо́р й инші; ні чималі статки, які залишив йому покійний батько, знаменитий на цілий світ авіоконструктор бойових ґвинтокрилів Дионі́с Боса́н; ні напрочуд спо́ра й успішна його власна адвокатська кар’єра (за пять років він здобув у Седіолані визнання чи не найкращого адвоката!!!); ні навіть його відточений, як лезо бритви, шпаркий розум, яким так захоплювалися всі. Повседень і у всьому вибір перед ним стояв один: або лише між поганим, або лише між добрим.
Ось і зараз було те саме. Тут, у розкішному номері дорогого столичного готелю Олександер мав вибрати одну з двох повій. Яку ж з них? Обидві добірні, стрункі, гарні, дивляться на нього з ледь прихованою зухвалістю, відверто демонструючи свої принади. Що одна, що друга, як дві копії з одного ориґіналу, безумовно гожі і досконалі тою особливою безсоромною вродою, яка притаманна винятково жінкам цієї давнезної професії. Обидві в тонюських чорних панчохах і в ме́штиках на високих підборах. Навіть очі і в одної, і в другої однакові – глибокі темно-сині, і хоч помада на губах ріжна, і инакшу кожна має зачіску, це не усуває загального враження, що кралечки нічим суттєвим не відріжняються.
Олександер неабияк збентежений, він дивиться на жриць кохання знічено, анітрохи не тямлячи, кого вибрати. Він навіть не знає, добрі вони у своєму ремеслі чи погані, але переконаний в одному – вони однакові. І він продовжує мовчки, не виявляючи найменших емоцій, пристрасти, дивитися на них.
-Ви не можете визначитися, хто вам більше до серця?— запитує, грайливо шми́лячи густо наквацяні ореля́ною губки повія, що стоїть ліворуч.
-Не можу,-- каже Олександер. Йому на мить здається, що саме на ній, тій, що ліворуч, і треба зробити вибір. Але його тут же охоплюють сумніви. І він мовчить.
-Тоді беріть нас обох,-- задерикувато каже друга повія. Її намащені бразилі́новою з синявим відтінком помадою губи розпливаються у майже відверто нахабній посмішці.— Чи, може, вам задорога така розкіш?
-Ні, річ не в грошах,-- Олександер також силувано посміхається.— Я просто однолюб,-- він чогось опускає очі, а потім знову внурює їх у повій, наче намагаючись виявити в них щось важливе, незнане, глибоко скрите від нього.
-Тоді киньмо жереб,-- каже та повія, що ліворуч, і тайкома стискає за руку свою подругу, аби та не заперечувала.
-Добре,-- відповідає Олександер,-- хай буде так.
І вони кинули жереб.
Срібний імперіял, якого Олександер дістав з кишені і підкинув догори, перекрутившись у повітрі разів десять, глухо шелепнувся на килим. На кого з повій упав вибір? Герб чи цифра? Та хіба це має значення, коли вибирати доводиться між однаковісьнькими?
Немає коментарів:
Дописати коментар