Скільки разів уже це бачив!!! Не один рік. І щоразу стаю, зупиняюся і довго-довго дивлюся, блукаю поглядом то тут, то ген десь там далеко, де синіє темна смуга лісу… Розглядаю кожну бадилинку, кожен висохлий віхтик трави чи безлистий кущик яблуні-дички… І наче споглядаю ніколи небачену картину, повну несподіванок, дивовиж, неспогаданих форм, витончених кружалець, овалів, елі́пс, рівних ліній і вилю́жок, водночас уловлюючи вухами ледь чутні звуки, скрипи, потріскування, шепоти зувсібіч, застереження про щось, приглушений сміх, схлипування і навіть ридання. Дивлюся, слухаю, і не можу зрозуміти, що у цьому всьому так вабить мене і хвилює, що так змушує калатати моє серце! І тоді з вуст моїх самі собою зринають ці рядки:
«Квіти зівяли.
Вкриває луки печаль –
насіння трав».
Мацуо Басьо
Немає коментарів:
Дописати коментар