Здається, найбільшої гіркоти в наше життя приносить нерозуміння. Ми наче не чуємо й не бачимо одне одного. Гадаю, що кожен має цей прикрий досвід і знає, про що йдеться.
Ось ви розповідаєте про себе, про свої переживання, про почуття, які ви зазнали, виливаєте свою душу, а вас слухають, дивляться холодними рибячими очима і не розуміють. Ви це вельми виразно бачите, відчуваєте всім серцем – вас не розуміють. І хай що говоритимете, і хай скільки пояснюватимете, це нерозуміння лише зростатиме, бо ви просто роковані на нерозуміння. Ба більше, ваші наполегливі намагання знайти стежку до чужого серця врешті решт викличуть тільки роздрато́вання, і вас навіть можуть знена́видіти. Так, бо люди не люблять тих, кого не розуміють.
І от, запізнавши муки нерозуміння, ви замикаєтеся в собі і більше не відкриваєте нікому свого серця. Не відкриваєте, бо нема тих, які би були здатні відчути його живий нурт. І ви поволі стаєте мертві. Такими, як і всі. Поповнюєте численні шереги людей, які не живуть, а функціонують, суто механічно, доволі ефективно, але лише на грубому матеріяльному рівні, які поневолені внутрішніми конфліктами, тішаться, коли вдається узадоволити бажане, і страждають, коли узадоволити бажане не вдається, перебувають у цьому нескінченному чергуванні насолод та гіркот, утім, без істинної радости, тої, яка не має жодного стосунку ні до втіх, ні до страждань, безпричинної, нічим не викликаної, до якої нема стежок.
Отож ми, замкнувши своє серце, робимо, гадаю, вкрай нерозважливо – умертвлюємо себе. А, може, все-таки ліпше залишатися живими? І якщо нас не розуміють, і це приносить нам біль, то чи не слушніше не тікати від цього, а мужньо зустріти це і з’ясувати, що це таке? Бо ж розуміння приходить, коли ми зупиняємося й стаємо уважні до когось чи чогось, а нерозуміння – це навпаки, коли ми тікаємо й перестаємо бути уважні. Тим часом, як не дивно, всі тікають, і всі не розуміють. То хіба не краще вчинити инакше, і спробувати не тікати? І побачити, що тоді буде? Чи не відкриється нам щось справді вагоме, те, яке виведе нас на ширші горизонти, які не скуті жодними межами?
Химерно далебі, вчора цілий вечір сушив голову цим питанням після чергового непорозуміння, а днесь читаю ваш допис .Таке враження наче шанобливість зникла, або правиться за хибу . Відбувається якесь суцільне "напинання аlterпрутня". Аж сяйнуло вчора, що слід впроваджувати по захистках та школах окремі малечі студії "Доброзвичайність".
ВідповістиВидалитиЗ вашими міркуваннями важко не погодитись.Безумовно виноградна лоза, тополине листя чи ранкове сонечко або равлики після дощику, вельми поважні розмовники, але ажніяк не стіпні заступити тепла людського серця.
Окрім зашкарублості людей, останнім часом впадає в око якась лиха нетерпимість до мови. Саме останніми часами,мова чи пак різномовність набуває злостивого закрасу, наче цідило "свій-чужий".Звісно це лише власний досвід, в окремому (москворотому) місті, за певних обставин. Прецінь прикметно, що до 14_15р. на десяток випадкових розмовників було здибаєш одного чи двійко пихатих гавриків, що гавкали на українську, ніньки ж навспак- 1,2 притомних. Бува шкірою чуєш осоружність на твій "добридень". А коли вжити "дикунських" либонь, далебі або, боронь Боже, щось термінологічне не суголосне російському відповіднику, то начувайся, як стій, матимеш розшарпані нерви та зіпсутий настрій. А у 40 вже ясно тямиш, що гнівитись та нервувати, то не інакше як власноруч зацвяховувати собі труну. Іншим разом міркуєш, "западіться ви ,куплю(подивлюсь, запитаю) деінде, яке вже тут розуміння. Ото й тиняються посполиті наче ті устриці під млосним "національно-перехідним" соусом полохливо позатулявшись у приватних черепашках. Одні не хотять як було, другі- як буде.
Але те все минуче, згодом все буде гаразд, певен- має бути. Але ж збіса важко доживати тих часів без best друга...
Щиро дякую за ваші дописи, спомогають бачити ширше та пильніше добачати себе самого.
Так, нерозуміння людей завдає гіркоти, але разом з тим це ще й шанс зрозуміти і своє нерозуміння, бо гіркота, будь-яка -- це матеріяльний вияв нерозуміння. Зрозуміти свою гіркоту дуже важливо, бо це звільняє від гіркоти. А щоб зрозуміти щось, треба дивитися на нього, бути з ним, не тікати від нього.
Видалити