Важко і якось наче непристойно говорити
про літературу, коли країна охоплена
жахіттями війни. І тим не менше в цю лиху
годину неспогадано відкрив для себе ще
одне неординарне літературне ймення —
Таня Малярчук (народилася 1983 року в
Івано-Франківську, з 2011 року живе в
Австрії).
Недавно її роман "Забуття" (в Україні
опублікований в 2016-му) видало американське
видавництво W.W.Norton (Forgottenness,
New York: Liveright, 2024)
у перекладі Зені
Томпкінс. Це перший і єдиний поки
що художній твір, перекладений з
української, який вийшов у справді
великому і впливовому видавництві. І
то, як пояснює сама авторка в інтервю з
Іриною Матвійчук для Голосу Америки
(08.02.24), без особливих клопотань з її
боку, бо роман опублікувало 2019 року
німецьке видавництво Kiepenheuer&Witsch
(Blauwal der Erinnerung, Köln: Kiepenheuer & Witsch, 2019)
і, маючи всі видавничі права, самостійно
реклямувало, вело перемовини і продало дозвіл на
видання роману англійською американським
видавцям. Відразу після публікації в
США на роман відгукнулося чимало
літературних критиків, зосібна, з’явилися
рецензії в таких солідних виданнях, як
The Atlantic, The New
Yorker, NPR.
Рецензентка
Джуді Шулівець в The
Atlantic дала,
як на
мене,
доволі стотне визначення цьому твору,
назвавши його “ексгумацією минулого”.
І вельми
слушно,
бо “Забуття” не так історичний роман
про постать Вячеслава Липинського, як
спроба пояснити
дивний
феномен
— чому кість
від кости поляк з
відомої шляхетської родини
зробився
переконаним українським патріотом,
став по руку народу-жертви.
Доречно нагадати,
що водночас
з виданням роману німецькою
мовою
у 2019
році вийшов
його переклад і
польською
(Zapomnienie,
Wrocław: Warstwy, 2019), потім
у 2022 році — в Нідерландах
(Vinvis der vergetelheid, Amsterdam: Meulenhoff, 2022), а в березні
цього року ще
й в
Ірландії. Тріюмф,
чи не так?
І я не дивуюся. Цей твір справді читається
з неослабною увагою.
Я надибав його випадково і попервах був
вельми скептично налаштований. Проте...
так переконливо, без найменших
психологічних й емоційних переборщень
зобразити перепетії життя Липинського,
будучи людиною поза цим часом!!!... Це
таки треба мати хист.
Тож не так все мізерно з нашою літературою,
як може здаватися, коли судити винятково
по тих іменах, які бучно лунають на всіх
українських перехрестях. Дивує тільки,
чому на тих перехрестях так багато
пустоцвіту і так мало істинних талантів.
Хай там як, але Таня Малярчук, згодьмося,
перебуває далеко не в центрі уваги
української читацької публіки, та й
професійної критики також. Отже, маємо
черговий приклад огидної закономірности
— ті з наших, хто цікавий у світі,
малоцікавий у рідній країні.
Прочитавши з неабияким захватом роман
“Забуття” (мушу зазначити, що потужні
глибиною психологічного проникнення
розповіді про Липинського дещо нівелюють
розділи з описами особистих переживань
авторки, яка фіґурує в творі як паралельний
персонаж із сьогодення!), я кинувся
шукати инші книги письменниці. Але мене
чекало розчаро́вання — все, написане
до “Забуття”, виявилося художньо
недосконалим, зчаста відверто слабким.
Що не твір, то такі собі смішки-смішечки,
мудровані претенсії на ориґінальність,
невмотивованість колізій між героями, бутафорні
страждання тощо, чим, як відомо, уражена
значна кількість наших сучасних
письменників. Наче дійсність для них —
це щось легке, зрозуміле і не потребує
надзусиль.
У “Забутті” Малярчук, як бачиться,
цілковито порвала з хибними минулими
підходами і поклала собі глянути на
реальність по-дорослому, наповажне. Ось
що вона каже в згаданому інтервю: “Це
– перший роман, у якому я хотіла справді
серйозно взятися за якусь тему і віддатися
їй, і більше не вдавати, не грати клоуна,
не намагатися бути смішною там, де це
недоречно.”
Результат
такого переосмислення — блискучий.
Роман
“Забуття” яскраве тому підтвердження.
І хоча письменниця зараз, відколи
розпочалася широкомасштабна
російсько-українська війна, не пише
художніх творів (як я її розумію —
слова
застрягають у горлі, коли чуєш
про
жахіття і
людське горе довкруж!),
однак
в
її душі не припиняється творчий нурт,
який неодмінно колись матеріялізується
у твори великої сили. Принаймні
вірю
в це.
СЛОВНИК
ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
61. Балянсування
між емоціо і раціо
https://ua-human.blogspot.com/2024/09/61.html
Читати далі...