102. ВСЕ ЩЕ ВІРЮ (Життя вмлівіч)

Вже завернуло на вісімдесят,
а я все ще не трачу надії,
все ще вірю у свої примарні шанси...
З раннього ранку
під грушкою над озерце́м
вдивляюся у тернові зарості,
де пурхає поміж віттям
вертка кропивянка —
ось, ось зараз, цього змигу
мені відкриється те,
що не закривалося ніколи.

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

103. Мої білі рожі

https://ua-human.blogspot.com/2024/07/103.html