102. ВСЕ ЩЕ ВІРЮ (Життя вмлівіч)

Вже завернуло на вісімдесят,

а я все ще не трачу надії,

все ще вірю у свої примарні шанси...

З раннього ранку

під грушкою над озерце́м

вдивляюся у тернові зарості,

де пурхає поміж віттям

вертка кропивянка —

ось, ось зараз, цього змигу

мені відкриється те,

що не закривалося ніколи. 

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

103. Мої білі рожі

https://ua-human.blogspot.com/2024/07/103.html