Це ляльки. Дві рожевоволосі ляльки в людський зріст. Вони як живі. А нижче інвалідні візочки. Такі ж прекрасні, викінчені, без жодного функціонального ґанджу. Воістину взірцева рекляма.
Коли, багато років тому тиняючись вулицями Антверпена, я знічевя зайшов до знаменитого супермаректу "Petit pate", то довго не міг зрозуміти, чому ці дві кралі не рухаються, і що вони взагалі там угорі роблять. Уже потім, підійшовши ближче, я побачив, що обидві красуні (вони були схожі, як дві краплі води) підвішені на прозорих тонюських жилках. Але й тоді я довго не йняв віри, що це такі собі досконало змайстровані зі всіма найдрібнішими деталями, звивинками й западинками на тілі, гарненькими пальчиками, нігтиками, блискучими смарагдовими очками, вузенькими бровами, маленькими носиками, вушками, звабливими пухкенькими вустами, ідеально рівними й гладенькими руками й ногами, з мудровано витонченими мінами на лицях звичайнісінькі ляльки, бездушні і мертві.
Я стояв і дивився на них, дурнувато посміхаючись і не розуміючи, чому ні одна, ні друга ніяк не реаґує на мої чоловічі фіґлі-міґлі. Можу тільки собі уявити, яким йолопом я бачився для численних відвідувачів супермаркету, які ходили довкола й знай насмішкувато зиркали на мене, а той з неприхованим нахабством тицяли в мій бік пальцями.
А коли врешті я дошимрив, що ці вродливиці-близнючки попросту витвір мистецтва, максимально довершений, бездоганний свого роду шедевр, але вони все-таки не справжні, не живі, виготовлені людськими руками, то мене опанував несусвітній жах, і я, весь палаючи зі сорому й ганьби, трясучись і задихаючись, вилетів на вулицю і помчав наче навіженний куди очі світять. Опамятався аж на березі каналу, здається, від ріки Урт. По ньому пливла величезна баржа, навантажена білим каменяччям. Я дивився на неї, не зводячи очей. Потім глядів на инші судна, які пропливали мимо. І так просидів там аж до вечора.
Відтоді мені і запала в серце ця велика загадка – омана, що змушує нас плутати живе з мертвим, спонукає не бачити непроминальности у змінному і минущости у незмінному, загадка, яку я не розгадав і досі.
Немає коментарів:
Дописати коментар