А те, що з Любкою недавно сталося, то це через афери з паспортами! І то, кажуть, не вперше. І хоча й цього разу обійшлося лише добрячим стусаном, синяками і зламаним пальцем на руці, та колись цій Любі Фірман (це її справжнє імення), а також Паолі Лізґінській, Дорі Бай, Рисі Скримчук і як там вона ще себе називає, аби ввійти в довіру простакуватим, але пожадливим на гроші людям, таки хтось у шалі розчерепить голову або й ще якимсь способом спровадить її у засвіти.
Дивуюся відчайдушшю й упертості цієї київської паспортної махлярки. Хіба вона не розуміє, що ходить по жалі бритви? Один невірний крок -- і їй гаплик. І ніхто, жодна душа не пошкодує за нею. Ні чоловік, який три роки тому покинув її, поцупивши всю, яка була, готівку, ні маленький син, якого вона здала в дитячий будинок і з того часу ні разу не навідала, ні навіть рідна матір, стара немічна вже майже сліпа жінка, яка збуває віку в самотині всіма забута десь в селі на Херсонщині. Хіба що, може, собачка, обшарпаний хирявий шнавцер, який живе у підвалі якраз під Любиним помешканням і якому вона иноді викидає з вікна курячі кісточки, ліниво раз чи два заскімлить за нею, коли якогось дня сердешної Люби Фірман не стане.
Немає коментарів:
Дописати коментар