Ну от,… ти і пішов туди,… сховався за ту потаємну завісу, про яку так часто згадував. Ти ніби знав, що будеш першим. Пішов і не повернувся. Тебе нема ніде. Ні в променях призахіднього сонця, яке ти називав чомусь завжди пошепки прощальним, ні в зи́чному, якомусь майже грімкотливому шумі зеленого листя осокорів, які ти так любив, ні в гуркоті вантажівок, упри́черть наладованих сосновими кругляками, ні в очах старого бездомного собаки, який ледве клигає по узбіччі спорожнілої дороги і якого вже нічого не турбує, а тільки добутися до сякого-такого прихистку, аби там померти… Тебе нема ніде, ні там, ні там, ні там… і навіть у моїй памяті. Бо що таке та память? Така собі комора старих струпещілих світлин. І твої там також є. Десять, двадцять, тридцять,… а то й більше… Але хіба вони мають хоч якийсь стосунок до тебе? Я і дивитися на них не хочу – мертві папірці. Ти ж бо був живий!!!
Зізнаюся, я не ходив і на твій похорон. А що я там забув? Дивитися на скорботні обличчя чоловіків та жінок, які за життя тицяли на тебе пальцями як на звихнутого розумом? Чи, може, скажеш, мав би послухати, як ударятиме сира земля об віко твоєї труни, тієї труни, в якій тебе нема? Чи, врешті, мав я там бути попросту тому, що "так ся належит"?
Знаю, ти не осуджуєш мене. І не з тої лише причини, що щез, відійшов у за́світи. А з иншої, тої, яка непідвладна жодним словам, яка є поза ними, поза всім цим, і яка єдина жива. А ще деякою мірою тому (принаймні для мене), що в день твого похорону я поховав тебе в ніким незнаному місці, де любив ти бувати, коли приїжджав до мене, там, на березі Десни, біля гігантського осокору, такого старого, дуплавого, з покорченим гіллям і такого спокійного і гідного в своїй самоті. Там, на його грубезних коренях, які ти називав своїм наймякішим фотелем, я просидів до пізнього вечора, споглядаючи, як вітер зриває з твого дерева (так, бо цей осокір уже твій навіки) останні пожовклі листки й бездушно жбурляє їх у холодну темну воду, і ріка гостинно приймає їх, і несе, несе, несе кудись туди, куди нема стежок і що, здається, тільки й існує насправді.
Немає коментарів:
Дописати коментар