Він скотився із густо зарослого барвінком й поодинокими кущиками бузу погреба, наче величезна брунатно-сіра куля, майже вогненна…Зі страшенним тріском і шумом… Кинувся було вниз у сад, а потім різко завернув ліворуч і стрілою шугонув по траві і щез у заростях вишняку, який уже вкриває, чей, половину занедбаного сусідового обійстя.
Зі страху я застиг на місці і не міг ані ворухнутися. Стояв і витріщеними очима дивився поперед себе, навіть не зауважуючи, що відро давно наповнилося, і вода хлюпоче через край. Я ніяк не міг отямитися. Спочатку мені здалося, що це впала з погреба півтораметрова труба-продуховина. Але вона стояла незрушно. Втім, я не вірив своїм очам.
І тільки побачивши довгі вуха, які на один змиг зметнулися догори перед тим, як живий пульсуючий клубок зник, до мене дійшло, що це був заєць, а радше зайчисько воістину гігантських розмірів.
І я став сміятися, ба ні, я реготав, ревів як десяток левів, я весь здриґався в судомах, корчився, махав руками, метляв головою, заледве не падав і не міг перестати…Довго, довго… Затихав і знову починав ще з більшою силою гіготати, що аж урешті мене почало боліти горло. Я задихався, душився кашлем, і ніяк не міг зупинитися.
-Тепер я знаю, знаю, що це було!!! -- кричав я між черговими спазмами сміху, які душили мене.
І ось зараз, коли я давно заспокоївся і можу споглядати цю жовтаву плямку місяця на захмареному небі, я майже певен, що саме так колись сміявся і Бодхідгарма, коли йому відкрилася Велика Сутність.
-Що сталося, коли на тебе зійшло просвітління?-- запитали його.
-Нічого, нічого не сталося, я просто розреготався,-- відповів він.
Немає коментарів:
Дописати коментар