Якось у сімдесят пятому році в київській книгарні один прозаїк, рафінований (як я й досі вважаю) графоман, так відповів на моє питання, чи здає він собі справу, що його твори низькопробні, бо на них попиту нема: «Люди просто ще не доросли до моєї прози!»
Тоді така вбивча самовпевненість мене дуже обурила. Але тепер, через двадцять років його відповідь мені здається не такою вже нахабно-безглуздою.
У чому ж секрет успіху чи неуспіху художнього твору? Чому одні твори мають популярність, а инші — ні? І чи може існувати хоч якийcь обєктивний критерій оцінки творів?
Щодо популярности, то тут, здається, ясно. Твір захоплює маси людей, якщо він їм зрозумілий, суголосний з їхніми почуттями. Якщо твір несуголосний з почуттями людей, то він ніколи не буде популярним. І тут не поможе ні досконалість художніх засобів, ні глибина проникнення в дійсність. І добре ще, коли твір знаходить розуміння хоч би у невеличкої частини населення, бо тоді принаймні він має шанс потрапити в ранґ так званих елітарних творів.
Але хіба можна лише на підставі більшої чи меншої популярности робити висновок про цінність твору. Адже відомо, що прихильники популярних творів вважають елітарні твори нікчемними і навпаки, поцінувачі елітарних творів згірдливо ставляться до творів популярних.
А як же бути з творами, які не знаходять зацікавлення ні в кого? Вони що, безвартісні? Мусить же бути якийсь обєктивний критерій цінности, який стоїть поза межами рівня популярности, поза межами «суголосний-несуголосний»!
Таким критерієм багато хто вважає самобутність, ориґінальність твору. І я думаю, що це цілком слушно.
Згадаймо, що таке творчість? Творчість — це вільний вияв душі людини, в результаті якого створюється щось нове. Отже, головною ознакою художнього твору обовязково є новизна. Якщо її немає, то це вже не твір, а підробка, краща чи гірша копія. І, напевно, що своєріднішим, що виразнішим новизною буде твір, то вищою можна вважати його якість.
А популярний твір? Чи завжди він містить у собі новизну, самобутність? Чи завжди він якісний під оглядом творчости? Далеко не завжди. Популярною може бути навіть звичайнісінька імітація. Для цього потрібно лише, щоб вона була закодована на стотне відтворення почуттів людей, була їм співзвучна.
Тим часом високоякісний, самобутній твір вже за своєю природою обовязково дисонує з почуттями людей. Адже через свою новизну, свіжість, неповторність, незвичність він наділений зовсім иншими почуттєвими кодами. Тому він неодмінно приречений на непопулярність і далеко не завжди навіть здобуває елітарне визнання.
І причина цього одна - люди у всьому шукають уже знане, їхні почуття здебільша реаґують на вже відомі знаки. Тим часом дійсно нові, ориґінальні художні твори пропонують зовсім иншу, досі незнану систему кодування. Таким чином, щоб сприйняти нове, людина мусить відкинути старе. Це означає, що побачити красу нового твору людина може лише безпосередньо душею, себто не урухомлюючи память. Але не багато є людей, які спроможні так сприймати речі.
Саме цим, певно, і можна пояснити факти, що чимало геніяльних творів дуже важко пробивали й пробивають собі дорогу до людських сердець. І, напевно, лише втручання Бога відкриває людям очі і звільняє шлях високоякісним художнім творам до всезагального захоплення. Більшість же такого шибу творів, на жаль, так і залишаються закритими для основної маси людей, а деякі, можливо, і для всіх узагалі.
Саме виходячи з такого розуміння, належить, на мою думку, оцінювати здобутки української культури. Не треба так безапеляційно, як це робить дехто, судити українських авторів, що вони, мовляв, не такі популярні, як деякі зарубіжні, скажімо, російські. Відсутність популярности може просто свідчити про несуголосність почуттів людей і наявних творів, а не про низьку якість цих творів. Конкретно в українській ситуації це може бути звичайна, успадкована з недавнього минулого закодованість нашого населення на російстві, яка навіть найгеніяльніший твір, породжений українською культурою, неодмінно прирече на несприйняття. Тому питання популярности — це може бути або справою Бога, або самого суспільства, якому належить здійснити глибоку духово-культурну трансформацію. Але аж ніяк не авторів.
Головним же в оцінці творів нашої культури, на мою думку, має бути винятково ступінь їхньої самобутности, неповторности, себто те, наскільки вони вільні від наслідування, копіювання, наскільки ці твори є автентичним виявом душ своїх авторів. Адже саме це є основою високої якости хай якого твору. Думаю, що такі твори, хай і не витончені формою, хай і не занадто глибокомудрі змістом, рано чи пізно потраплять у центер суспільної уваги і будуть поціновані належним чином.
Немає коментарів:
Дописати коментар