Його імя Ратнасірі. Він був із Шрі-Ланки. І це все, що я знаю про нього. Ми сиділи у терміналі «А» Бориспільського летовища і чекали на літак з Франкфурта. Рейс запізнювався на годину. Не можу згадати, хто перший завів розмову. Здається, я. Втім, я майже не памятаю, про що ми говорили. І не тільки тому, що спілкувалися англійською, яку Ратнасірі ще гірше знав, ніж я. Ні, зовсім з иншої причини. Мені дуже запав у серце вірш, який він ні сіло ні впало продеклямував наприкінці нашої бесіди. Неабияк вражений я на якийсь час цілковито забув, що чекаю на приліт літака, і навіть не сказав «до побачення», коли Ратнасірі пішов геть. Так і лишився сидіти на лавці, зовсім не помічаючи табла, де висвітилося, що літак з Франкурта вже приземлився, не чуючи й оголошення, про його приліт.
Ось цей вірш:
«Однаково сприймай і хвалу, і ганьбу.
Даремні бо і туга, і радість.
Ні відгуку, ні співчуття не чекай.
Без сенсу також і зусилля, і втрати.
І Будду великого, й Ісуса-Спасителя –
в якому шукати місці?
Можливо, що їх взагалі не було,
а просто вони нам приснилися!»
Перефразовано з Ван Вея
Перефразовано з Ван Вея
20. Закрита сімома печатями ч.1
http://ua-human.blogspot.com/2016/10/17-1_10.html
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
Немає коментарів:
Дописати коментар