Я знав його, часто бачив, коли приїжджав у село вже по смерті Серена. Він називався Вітько́ Шалай і просто замерз у хаті. Пізно вночі, коли надворі було мінус двадцять чотири, і в небі світив місяць-повня, прийшов пянючий додому і не запалив грубки. Його так і знайшли замерзлого. Він сидів скоцюрблений, поклавши руки й голову на стіл. Поряд лежала чвертка хліба, часничина, сіль і нерозкоркована фляшка горілки. Йому тільки-но добігло сорок два. Був нежонатий. Жив сам як палець. Пияцтво – це було його головне заняття. «Я хотів би, щоб і в могилі зі мною був бутель самогоняри!»-- казав він усім. Та хіба в селі щось тямлять щодо дотримання останньої волі небіжчика?! Отож поставили на Вітько́вій могилі хреста. І даремно!!!
Звела горілка мене в гріб,
неначе зайвий шмат утилю!
Замісць хреста півлітру ви б
мені вкопали на могилі!
Щоб веселіше я варився
в смолі з братами чоповими
й до вас вже більше не вертався
з ними!
Перефразовано з вірша Миколи Холодного
Перефразовано з вірша Миколи Холодного
18. Це дивне Зосине щастя
http://ua-human.blogspot.com/2016/01/blog-post_95.html
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
Немає коментарів:
Дописати коментар