Я вже багато років не мав від нього жодної вістки. Я навіть забув, що він колись існував. Я навіть не знаю, чи маю право називати його своїм другом, приятелем, знайомим. Та прикра сварка, яка сталася між нами колись давно у невеличкому містечку Пустомити за девятнадцять кілометрів від Львова, розділила нас і надовго вселила в моє серце печать гіркоти – такої неспога́даної, глибокої, пекучої. Ні, я не таю до нього ні зла, ні образи, і він теж, просто щось лягло між нами, і воно набагато могутніше за нас обидвох, всеосяжніше у своїй певності, міцніше у своїй незрушності, і з цим ні він, ні я не годні дати ради.
І ось сьогодні, 31 грудня напередодні Нового року Мусій Еспіна несподівано зателефонував мені. Він не сказав жодного слова вітання, бо для нас обох це давно вже пусте, а лише повідомив, що перебуває десь у Скелястих горах Канади, а тоді простудженим голосом прочитав ці поетичні рядки:
«Йому лягли сузір’я на долоні,
і незліченні хлані холодів,
нетлінні хлані в зоряному лоні
являли безмір, він оволодів
непізнаною тінню часоплину
і пестив поза тінню часоплин,
він пестив кожну зоряну краплину
і поринав у сяєво краплин,
туди, де не спогадувано жодні
мализни, де всебільшання тече,
і Однина прачорної безодні
лягала на оголене плече».
Мойсей Фішбейн
17. Його остання просьба
http://ua-human.blogspot.com/2016/01/blog-post_40.html
http://ua-human.blogspot.com/2016/01/blog-post_40.html
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
Немає коментарів:
Дописати коментар