-Якщо жити безцільно, без усякої мети, без будь-яких сподівань, без прагнень щось отримати, без бажань щось досягти, без спогадів про минуле, без мрій про майбутнє, якщо жити просто теперішнім, не припинаючись ні до чого, якщо робити лише необхідне, те, чого потребує живе життя – в міру трудитися, в міру відпочивати, в міру їсти і пити, то що́ тоді буде?— запитав Єфрем свого улюбленого учня Маґриба, коли вони їхали поїздом із Сішука до Седіолана.
-Я не знаю, вчителю, відказав Маґриб.— Але хіба може людина так жити?
-Ось саме це ти і мав би з’ясувати, Маґрибе,-- відказав Єфрем, обмахуючись віялом, бо у ваґоні було доволі душно.
-А чому ти́, вчителю, не хочеш сказати, що тоді буде? Чому не хочеш? Адже ти знаєш це!— Маґриб пильно вдивлявся в Єфремові очі і теж обмахувався віялом, бо духота допікала і йому.
-Що́ тоді буде? Та нічого не буде!—засміявся Єфрем.—Ми сидітимемо у ваґоні і обмахуватимемося віялами. Тільки й усього!
Немає коментарів:
Дописати коментар