Серед висохлого лугу одне єдине деревце. Більше ніде ані кущика. Таке самотнє. Таке відкрите всім вітрам. Таке привітне, радісне і гідне. Я не міг не підійти до нього, не міг не відгукнутися на його запрошення. Коли наблизився, то побачив, що це грушка. Листочки почервоніли від палючого сонця. Втім живі, а не мертві, і шелестять напрочуд ніжно. Вони розказали мені, що це посушливе літо на Подесенні вже добігає кінця.
Немає коментарів:
Дописати коментар