Українці прийшли до Бога й бідкаються, лементують, а деякі й зовсім аж захлинаються слізьми:
-Господи, зглянься, змилуйся над Українонькою! Ну що з нами за біда така?! Нема й нема в нашім краї ладу́! Ми вже стількох проводирів поміняли, а в нас і далі все, як не в людей!
Бог терпеливо слухав, слухав нарікання й розпачливі плачі українців та й урешті каже:
-А що ж ви йолопи, сякі-такі, недолугі хочете?! Очільників своїх ви міняєте, а самі ж то не змінюєтеся, залишаєтеся такими ж, як і були – лінивими й оспалими! Затямте ж бо -- добра їзда залежить не тільки від удатного візника, а й також від доладних коней!
І з цими словами Бог стукнув вогняним жезлом, і янголи прогнали українців з-перед Господніх очей.
І вернулися українці на рідну землю смутні й невеселі, сидять кожен у своїй хаті, тяжко зідхають, і ніяк не годні дошимрати сути того, що сказав їм Бог.
"І знов, і знов ганчірку в роті
котру вже сотню літ жуємо!
На трьох по два-бо ідіоти!
Такі вже є ми…"
Микола Холодний.
Немає коментарів:
Дописати коментар