37. ЩО ТАКЕ ТВОРЧІСТЬ? (Статті)

Спочатку спробуймо відповісти на питання навіщо людина взагалі творить, ради чого, яка мета творчости? Лише тоді, певен, і з'ясуємо, що таке творчість!!!

Тож навіщо? Що спонукає до творчости?

Нічим невмотивована потреба самовиразитися? Отже, винятково для себе?

А як же читачі, глядачі, слухачі, себто, люди, які сприймають створене? Вони що́, не мають значення? Їхнє захоплення чи байдужість для письменника, поета, ма́ляра, скульптора, музиканта, композитора, актора, танцівника, кінорежисера тощо не важливі?

А як же тоді непогамовна жага визнання, яку явно чи приховано демонструють, чей, усі творчі особистості? Хіба цього нема?

Ні, спостерігаємо це скрізь у формі зчаста таки безсоромної й набридливої самореклями тих чи инших митців усіх відомих жанрів.

То, виходить, не для себе пишуть митці, а для людей, і саме люди і їхнє схвалення є ціллю творчости? То який же тоді, прошу вас, випливає висновок - рушієм творчости є ні що инше, а жага визнання, прагнення слави й популярности?

А якщо нема визнання, нема схвалення читацького, глядацького, слухацького загалу, то що́, невідхильно втрачається й мета творчости, зникає стимул до неї, а, отже, мистець хочеш-не-хочеш, але перестає творити, засихає, вмирає як творча одиниця?

То скажіть: може чи не може творча особистість творити поза середовищем, здатним поцінувати її творчість? І чи аж таке фатальне значення має це середовище для неї? Себто вільна вона чи зазнаки́ приречена на неволю?

Яку ж тоді, поясніть мені, ролю відіграє визнання?

Головну, другорядну, ніяку?

Врешті-решт, може існувати творчість без визнання чи не може?

Що ж, властиво, є рушієм творчости: внутрішній безпричинний порив чи бажання слави, успіху? Иншими словами: творчість - це безцільний необмежений рух ні до чого чи цілеспрямований обмежений рух до чогось?

Певен, якщо дамо відповідь на всі ці питання, то лишень тоді й зрозуміємо, що таке творчість.

То готовий хтось дати таку відповідь, га?!!!

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

38. Заворожені «магією» вигаданих жахіть

https://ua-human.blogspot.com/2021/04/38.html

 

Читати далі...

36. ВИРОК, ЯКИЙ ВИНІС ЛЮДИНІ ДРАҐО ЯНЧАР (Статті)

Про словенського письменника Драґа Янчара (нар. 1948 р.) я донедавна нічого не чув. Його роман «Цієї ночи я її бачив» (Чернівці, Книги 21, 2018 р., перекл. Мар’яна Климець) прочитав, так би мовити, випадково – мені порадили звернути на нього увагу.

Зізнаюся, почав читати, не сподіваючись знайти щось незвичайне. Втім, з перших же сторінок відчув, що  текст справжній – ніякого пустослівя, опис чіткий, кожен образ яскравий, все пронизане тою особливою правдою, яка переконує читача, що і люди, і події в романі живі, не вимучені уявою. А ще через двадцять сторінок я вже не міг відірватися від книжки і читав, читав, читав, забувши і себе, і все на світі. А коли дочитав до кінця, то почувався буквально приголомшеним і довго не міг прийти до тями, аби зробити хоч якийсь висновок, дати хоч сяку-таку оцінку прочитаному.

Емоційним центром роману (це з’ясовується десь у другій його половині!)  є вбивство з жахливими тортурами ні в чому не винної сімейної пари - фабриканта Лео і його дружини Вероніки, яке вчинили комуністичні партизани під час окупації Словенії нацистами.

Але автор не ставить собі за мету шокувати читача жахіттями воєнного часу, навпаки він намагається проникнути глибше - розкрити приховані мотивації, які змушують людей пускатися на дикі своєю жорстокістю дії.  Для цього він удається до вельми цікавого на́вороту – розповідає про одні й ті ж події від імени пятьох учасників, себто, кожен висловлює своє субєктивне ставлення до подій і дає своє пояснення власних учинків, що, ясна річ, робить автора абсолютно безстороннім, а читача змушує стати безпосереднім учасником і тим самим узяти на себе ролю судді. 

Належить також підкреслити, що даючи можливість тим пятьом розповісти про своє розуміння подій, розкрити свої почуття, викликані ними, і спонуки чинити так чи инакше, автор фактично виправдовує і всі їхні ілюзії, хиби, їхню впертість, безсердечність, легкодухість, їхні неадекватні вчинки і навіть жахливі своїм безумством злочини, мовляв, що через обставини, риси  характерів, виховання ці люди просто не могли діяти инакше.

Таким чином, читаючи книжку,  складається дивне враження, що Драґо Янчар наче вказує на факт злочину – вбиство невинних чоловіка та жінки з одного боку і фактичну відсутність винуватців цього жахіття з другого боку. На позір так і може здаватися, але тільки не для вдумливого читача.

Я також спочатку довго не міг зрозуміти, в чому полягає екзистенційний смисл цього воістину страшного за емоційним упливом твору. Аж поки до мене не дійшло. Учасники і навіть безпосередні виконавці злочину як конкретні індивіди справді невинні. Але як люди, як виразники людської природи винні, позаяк саме на людині, на нашій людській природі, яка прирікає світ власної уяви ставити вище за живий реальний світ,  і лежить уся вина, і до цього висновку підводить вся логіка твору.  Фактично Драґо Янчар виносить обвинувальний вирок Людині як такій. І цей вирок є те найголовніше, ради чого він і написав свій роман.

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

37. Що таке творчість

https://ua-human.blogspot.com/2021/02/37_28.html

Читати далі...

35. "ЧОРНИЙ ВОРОН" - БЕЗУМОВНЕ ЯВИЩЕ У СВОЄМУ ЖАНРІ (Статті)

Переглянув художній фільм Тараса Ткаченка «Чорний ворон» (за однойменним романом Василя Шкляра), який з осени минулого року з’явився у вільному інтернет-доступі.

Відразу скажу, такі кінофільми наснажують, уселяють віру в потенціял наших можливостей, утверджують переконання, що ми можемо і рано чи пізно, а таки вийдемо на простори світового кінематографу. Насамперед (і це найважливіше!!!) фільм цікаво дивитися, він динамічний, повний драстичних епізодів, містить у собі гостру сюжетну інтриґу, не надуману, а життєво правдиву, достатньо переконливий щодо психоповедінки і реакцій героїв, його патріотична пафосність ні трохи не переборщена і відповідає складним історичним реаліям, а ще, крім того, українська мова персонажів більш-менш природня, нештучна, подекуди навіть досконала за своєю органічністю і здебільша стотно відображає емоційний стан дійових осіб. Все це і змушує глядача з неослабною увагою від початку до кінця стежити за розгортанням подій у кінокартині.

Я читав роман Василя Шкляра «Чорний ворон», який вважаю найвищим досягненням цього автора і взагалі найкращим твором сучасної нашої прози на історичну тематику. Зізнаюся, що з певною обавою взявся переглядати фільм «Чорний ворон», бо не був певен, що режисеру Ткаченкові вдасться повною мірою відобразити той палкий, майже містичний дух свободолюбства і нескорености, яким наскрізно пройнятий твір Шкляра. І був приємно вражений. Фільм, хоч і не повністю, але таки виразив те, ради чого письменник написав свого «Чорного ворона».

Звичайно, ця кінокартина ще не сягає своєю удатністю вершин світового кіномистецтва, але для України вона безумовно неабияке явище в жанрі  історично-пригодницького кіна, є тим вищим щаблем, на який мають рівнятися инші режисери і опускатися нижче  якого вже буде неприпустимо. Не маю також анінайменших сумнівів, що фільм «Чорний ворон» повною мірою відповідає рівню середньопрохідних фільмів свого жанру на світовому кіноринку і може  бути цікавим для глядача в будь-якій частині світу.

Переглянути фільм можна, наприклад, за цим покликанням:    

 https://www.cinema.in.ua/chornyi-voron-onlain/

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

36. Вирок, який виніс людині Драґо Янчар

https://ua-human.blogspot.com/2021/02/36.html

Читати далі...