Про словенського письменника Драґа Янчара (нар. 1948 р.) я донедавна нічого не чув. Його роман «Цієї ночи я її бачив» (Чернівці, Книги 21, 2018 р., перекл. Мар’яна Климець) прочитав, так би мовити, випадково – мені порадили звернути на нього увагу.
Зізнаюся, почав читати, не сподіваючись знайти щось незвичайне. Втім, з перших же сторінок відчув, що текст справжній – ніякого пустослівя, опис чіткий, кожен образ яскравий, все пронизане тою особливою правдою, яка переконує читача, що і люди, і події в романі живі, не вимучені уявою. А ще через двадцять сторінок я вже не міг відірватися від книжки і читав, читав, читав, забувши і себе, і все на світі. А коли дочитав до кінця, то почувався буквально приголомшеним і довго не міг прийти до тями, аби зробити хоч якийсь висновок, дати хоч сяку-таку оцінку прочитаному.
Емоційним центром роману (це з’ясовується десь у другій його половині!) є вбивство з жахливими тортурами ні в чому не винної сімейної пари - фабриканта Лео і його дружини Вероніки, яке вчинили комуністичні партизани під час окупації Словенії нацистами.
Але автор не ставить собі за мету шокувати читача жахіттями воєнного часу, навпаки він намагається проникнути глибше - розкрити приховані мотивації, які змушують людей пускатися на дикі своєю жорстокістю дії. Для цього він удається до вельми цікавого на́вороту – розповідає про одні й ті ж події від імени пятьох учасників, себто, кожен висловлює своє субєктивне ставлення до подій і дає своє пояснення власних учинків, що, ясна річ, робить автора абсолютно безстороннім, а читача змушує стати безпосереднім учасником і тим самим узяти на себе ролю судді.
Належить також підкреслити, що даючи можливість тим пятьом розповісти про своє розуміння подій, розкрити свої почуття, викликані ними, і спонуки чинити так чи инакше, автор фактично виправдовує і всі їхні ілюзії, хиби, їхню впертість, безсердечність, легкодухість, їхні неадекватні вчинки і навіть жахливі своїм безумством злочини, мовляв, що через обставини, риси характерів, виховання ці люди просто не могли діяти инакше.
Таким чином, читаючи книжку, складається дивне враження, що Драґо Янчар наче вказує на факт злочину – вбиство невинних чоловіка та жінки з одного боку і фактичну відсутність винуватців цього жахіття з другого боку. На позір так і може здаватися, але тільки не для вдумливого читача.
Я також спочатку довго не міг зрозуміти, в чому полягає екзистенційний смисл цього воістину страшного за емоційним упливом твору. Аж поки до мене не дійшло. Учасники і навіть безпосередні виконавці злочину як конкретні індивіди справді невинні. Але як люди, як виразники людської природи винні, позаяк саме на людині, на нашій людській природі, яка прирікає світ власної уяви ставити вище за живий реальний світ, і лежить уся вина, і до цього висновку підводить вся логіка твору. Фактично Драґо Янчар виносить обвинувальний вирок Людині як такій. І цей вирок є те найголовніше, ради чого він і написав свій роман.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
37. Що таке творчість
Немає коментарів:
Дописати коментар