1. У ПОШУКАХ ГОЛОСУ БОГА ч.1 (Вірші)

          Поетичну збірку «У пошуках   голосу Бога»  опубліковано в  альманасі «Хіппі у Львові» Випуск 3, Львів, Апріорі, 2015. Частина цих віршів також фіґурує в «Напівсонних листах» ("Поетичний фестиваль" і деякі инші) як поезія поета  Ахіма.

                                           Листопад, 1982 р., Львів

                                           1.

                                            Прийшовши пізно вночі, взнав, що моя кількамісячна

                                            Донечка [1] захворіла, і її разом з дружиною [2] 

                                            відвезли до лікарні.

                                            Сам-один у темній кімнаті

                                            довго заснути я не міг,

                                            усе слухав,

                                            як собака в дворі сусіда

                                            ходить і гримить ланцюгом.

                                            2.

                                            Повертаюся з лікарні, де відвідав дружину

                                            з хворою донечкою. 

                                                           Засмучений іду вулицею.

                                            Вся обсипана вона

                                            жовтими листочками акацій.

                                            3.

                                            Попиваючи чай,

                                            будемо знову і знову

                                            з другом розмовляти про ріжне.

                                            І скінчимо коли?

                                            Про це знає хіба що нічний цвіркун.

                                            4.

                                            Тепло так,

                                            наче знову до міста цього

                                            повернулося літо.

                                            Алеєю тихо бреду,

                                            забувши про все…

                                            5.

                                            З високих тополь

                                            листя вже зовсім облетіло.

                                            Безрадне,

                                            тепер шарудить воно під ногами.

                                             6.

                                             Зовсім втратив я бажання

                                             думати про сенс життя,

                                             пошуки істини вже не хвилюють мене.

                                            Приходить день і сяє сонце,

                                            ніч настає і світить місяць.

                                            Коли у сутінках вертаюся додому,

                                            зачаровують мене притихлі дерева.

                                            7.

                                            Чорні гайворони

                                            біля купи опалого листя.

                                            Один за одним

                                            кудись відлітають вони 

                                            в сіре небо, в туман.

                                            8.

                                            Холодний ранок

                                            і сонце, що встає,

                                            споглядати мені,

                                            певно, ніколи не набридне.

                                            Окутаний яскравим промінням,

                                            стою під дверима.

                                            9.

                                            У котельні сиджу сам.

                                            Випив келих вина,

                                            та смуток не зменшився мій.

                                            Чому це так, друже?

                                            Чи не тому, що осінь уже минає?

                                             10.

                                              До Лобача [3]

                                              Коли ти молишся до Бога,

                                              чому не чуєш,

                                              як опале листя співає під деревами?

                                              чому не бачиш,

                                              як хризантеми искряться

                                              на опустілих городах?

                                              11.

                                              Знову місяць вечірній

                                              дивним блиском своїм

                                              моє зачарував серце.

                                              Відірвати очей від нього

                                              не маю сил.

                                              12.

                                               До Стаса [4]

                                               Про серце своє неспокійне

                                               я запитав тебе, о, друже!

                                               Як скрип високої смереки,

                                               що на верхівї гори стоїть самотня,

                                               така незрозуміла й далека

                                               була твоя відповідь для мене.

                                               13.

                                                До Лєри [5]

                                                Біле світло електроліхтарів

                                                вулицю осявало за вікном.

                                                О, яке воно було чудове,

                                                імітуючи місяць!

                                                Невже ти не бачила його,

                                                коли танцювала сама

                                                в цій напівтемній кімнаті

                                                під музику магнетофона?

                                                14.

                                                Не сидиться мені в котельні.

                                                Надвір я вийшов

                                                і в небо дивлюся чомусь.

                                                Там високо, високо

                                                темно-сірі хмари

                                                все пливуть і пливуть кудись

                                                на схід.

                                                Грудень, 1982 р., Львів 

                                                15.

                                                Сніг, що випав учора,

                                                притрусив зівялу траву.

                                                Його біле блискотіння

                                                причарувало мене.

                                                16.

                                                Хоч місяця і немає

                                                в пітьмі неба,

                                                та мені все здається,

                                                що світить він десь

                                                за будинком.

                                                Січень, 1983 р., Львів 

                                                17.

                                                Стою під дверима кавярні,

                                                дивлюся в ясне надвечірнє небо.

                                                Там високо вгорі

                                                самотній видніється місяць.

                                                Лютий, 1983 р., Львів 

                                                18.

                                                Уже майже без снігу

                                                мокрі чорніють поля,

                                                а вдалині,

                                                імлою огорнена, вона ледь помітна —

                                                гора Високий Замок.

                                                19.

                                                Покорчене напівусохле гілля

                                                старої акації

                                                вітер хіба ворухне?

                                                Щоразу,

                                                коли проходжу мимо,

                                                чогось щемить моє серце.

                                                20.

                                                 До Стаса

                                                 Місяць той,

                                                 що його ти бачиш із свого вікна,

                                                 і мене осяває у тиші.

                                                 Наче зачарований келих срібний

                                                 віддзеркалився він у відрі.

                                                 21.

                                                 Зрозуміти не можу ніяк,

                                                 що в людині є істинне,

                                                 а що — омана.

                                                 Ось щойно за вікном

                                                 лапатий падав сніг,

                                                 а зараз не видно

                                                 ані сніжинки.

                                                 22.

                                                 Цей білий сніг удалині,

                                                 чому так вабить мене і чарує?

                                                 Попиваючи чай,

                                                 щось розповідаю без кінця,

                                                 а серце моє десь там —

                                                 далеко, далеко.

                                                 23.

                                                 До Леона [6]

                                                 Що буде завтра,

                                                 хто може знати?

                                                 Поглянь,

                                                 під сонячним промінням сніг

                                                 як виблискує!

                                                 Про майбутнє думати

                                                 хіба потрібно?

                                                  Березень, 1983 р., Львів 

                                                  24.

                                                  На кущику висохлої коноплі

                                                  сіра малесенька пташко,

                                                  полем цим

                                                  зі снігом танучим

                                                  я теж блукаю, як і ти,

                                                  із дому вийшовши

                                                  ще на світанку.

                                                   25.

                                                   Заховавшись

                                                   серед сплетіння труб і кранів,

                                                   мов навіжений, безугаву

                                                   дзвінко сюрчить цвіркун.

                                                   Що надходить весна,

                                                   певно і він радіє.

                                                   26.

                                                   Місяць це чи хмарка? —

                                                   ніяк не збагну.

                                                   В ясному небі, місяцю,

                                                   такий ти чому

                                                   блідий і самотній?

                                                    27.

                                                    Дивлюся крізь вікно в квартирі Леона на

                                                    Кульпарківській.

                                                                 

                                                    Сьогодні розтанув, щез безслідно

                                                    той дивний білий сніг удалині,

                                                    що мене до себе так манив.

                                                    Травень, 1983 р., Львів 

                                                    28.

                                                    Дощ, що прошумів!

                                                    Як серце моє він розтривожив!

                                                    Келих вина мій друг

                                                    мовчки мені подав.

                                                    Червень, 1983 р., Львів 

                                                    29.

                                                    До Лєри

                                                    Весь довгий вечір

                                                    пристрасно бажав я

                                                    тобі про щось сказати,

                                                    та, певно,

                                                    перешкодив мені сам Бог.

                                                    Засмучений, іду додому,

                                                    раз у раз у темне небо поглядаю,

                                                    марно шукаючи місяця.

                                                    30.

                                                    З приятелем випити вина —

                                                    хіба це не радість?

                                                    Адже чудесний цей трунок

                                                    всі прикрі думки прожене,

                                                    смуток в серці розвіє.

                                                    Липень, 1983 р., Львів 

                                                    31.

                                                    Ззаду, за хатою на занедбаному цвинтарі ріс 

                                                    височезний клен, який цьогоріч раптом став

                                                    усихати.

                                                                      У розпалі літа

                                                    серед буяння зеленого,

                                                    клене, чому вбрання твоє жовкне?

                                                    Тому що навесні сокира

                                                    обдерла мені без жалю

                                                    кору.

                                                    32.

                                                    Печаль, тривогу серця

                                                    хто розвіє мені?

                                                    Чи не той потічок,

                                                    що весело тече

                                                    там далеко в полях

                                                    за хатами?

                                                    Серпень, 1983 р., Львів

                                                    33.

                                                     До Рубчика [7]

                                                     Цей келих вина,

                                                     що тобі я мовчки налив, —

                                                     чи не він розповів тобі

                                                     про душу мою бентежну?

                                                     34.

                                                     Дощ прошумів і метелики білі

                                                     знову літають над травами.

                                                     У мерехтінні їхніх крилець тендітних

                                                     щезає беслідно

                                                     безпричинна моя печаль.

                                                     35.

                                                     До Лєри

                                                     Жалі життя,

                                                     безпричинні смутки

                                                     з кожним днем, з кожним днем

                                                     нас зближають все більше.

                                                     Цієї ночи про це

                                                     я місяцеві розповім.

                                                     Серпень, 1983 р., Риґа

                                                     36.

                                                     Написав, пючи чай у помешканні приятеля.

                                                     Пронизливе квиління чайки,

                                                     що долинає десь за дахами,

                                                     чому, чому, мій друже,

                                                     серце моє так проймає?

                                                     Можливо тому,

                                                     що вона,

                                                     як і я, у тузі

                                                     прощається з літом.

                                                     Листопад, 1983 р., Львів

                                                     37.

                                                     Цього дня,

                                                     коли тумани густі

                                                     місто цілком усе

                                                     від чужих сховали очей,

                                                     у застиглому серці моєму

                                                     знову забриніла печаль.

                                                     38.

                                                     Душі неприкаяної, —

                                                     ось вона, гірка доля:

                                                     у самоті моїй навіть нема мені з ким

                                                     випити сьогодні вина.

                                                     39.

                                                     Цього ранку я бачив,

                                                     як листя своє останнє

                                                     ронила береза,

                                                     як у кронах дерев ховався

                                                     вже майже прозорий туман.

                                                     40.

                                                     Порух кожної гілочки,

                                                     кожен найменший шерех

                                                     проникає до мого серця.

                                                     Біля цього безлистого куща

                                                     стою вже довго.

                                                     41.

                                                     До Т. [8]

                                                     Хіба міг я помислити,

                                                     що тишу мою

                                                     раптом зруйнує порив жагучий?

                                                     Певно життя моє — все туман,

                                                     його мені не збагнути ніколи.

                                                     42.

                                                     Сухі гілки,

                                                     що впали з дерева на цю стежку, —

                                                     здається ніби й вони

                                                     сумують.

                                                     43.

                                                     Перші сніжинки я побачив.

                                                     Вони на бетонну падали доріжку.

                                                     Про щось минуле згадав і затужив.

                                                     44.

                                                     Вночі повний місяць

                                                     і всюди сніг.

                                                     Навіть не знаю,

                                                     що гарніше:

                                                     сяйво місяця чи блиск снігу.

                                                     Так вони один на одного

                                                     схожі.

                                                     Грудень, 1983 р., Львів

                                                     45.

                                                     Уважно на місяць я дивився.

                                                     Про що шепоче він,

                                                     прагнув зрозуміти,

                                                     та, певно, з кимось иншим

                                                     місяць розмовляв,

                                                     не зі мною.

                                                     46.

                                                     Цієї ночи

                                                     весь сніг розтанув.

                                                     Де ж поділася його краса?

                                                     Про це зараз розкажуть

                                                     з дахів спадаючі краплі.

                                                     47.

                                                     Цілий вечір учора

                                                     пив я з друзями вино.

                                                     Їхні гучні розмови

                                                     веселили мене,

                                                     а сьогодні сумно вдивляюся

                                                     в захмарене небо

                                                     і ні в чому не знаходжу втіхи.

                                                     48.

                                                     Якби мене хтось запитав,

                                                     що за всі оці роки пізнав я?

                                                     Я відповів би:

                                                     тугу пізнав я

                                                     у камінчику кожному і травинці.

                                                     49.

                                                     Мені,

                                                     самотньому сумувальникові місяця,

                                                     хіба забути про смуток,

                                                     коли ось над домом

                                                     він сяє срібний, величний.

                                                     50.

                                                     Коли на серці нудьга,

                                                     втіху мені приносить вино.

                                                     Та цієї ночи

                                                     немає в мене вина,

                                                     і в пітьму за вікном

                                                     я марно вдивляюся,

                                                     що, може, хтось з друзів

                                                     завітає до мене з фляшкою.

                                                     51.

                                                     У котельні я сам

                                                     і нічого, нічого не хочу,

                                                     тільки слухати пісню

                                                     твою монотонну,

                                                     маленький невидимий цвіркуне.

                                                     52.

                                                     Уже прояснилося небо!

                                                     Як тільки вечір настане,

                                                     куплю вина й питиму його,

                                                     споглядаючи повний місяць.

                                                     53.

                                                     Мені здається,

                                                     над життям своїм

                                                     я давно вже не пан!

                                                     І втратив я все:

                                                     і дружину, і дочку,

                                                     і братів, і друзів,

                                                     і немає для мене

                                                     ні сонця, ні місяця,

                                                     ні блакитного неба,

                                                     немає навіть безлистих тополь

                                                     і калюжок розталого снігу

                                                     на цій вулиці.

                                                     54.

                                                     Невже сьогодні

                                                     тебе я не побачу, місяцю?!

                                                     Хмари усе заслонили небо.

                                                     Марно пю я вино,

                                                     темний споглядаючи обрій.

                                                     55.

                                                     Хіба сяюче сонце у небі

                                                     навіває печаль?

                                                     Грайливі полиски у вікнах

                                                     тугу хіба викликають?

                                                     То чому ж тоді ти, моє серце,

                                                     неясним охоплене смутком?

                                                    56.

                                                    У дворі, ось там, поглянь,

                                                    тополі листям шелестіли.

                                                    Сумного вони не раз мене втішали.

                                                    Та проминула мить,

                                                    і вже немає листя.

                                                    Куди все щезло?

                                                    Можливо відає про це туман далекий?

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

1. Донечка - Меланія Яворська (1982 р.нар.). Живе в Києві.

2. Дружина – Наталія Сьоміна, родом з Риґи, напівлатвійка і напівбілоруска (1957-1991). Похована в Рясному під    Львовом.
3. Лобач -- Олександер Лобачов (1953-2011). Помер в Одесі.

4.  Cтас – Станіслав Горський, художник, живе під Москвою.

5. Лєра – Валерія Славникова.

6. Леон – Леонід Козачук.

7. Рубчик – Юрій Шинкарук.

8. Т. – Тетяна, прізвище невідоме.
 

У пошуках голосу Бога ч.2 
http://ua-human.blogspot.com/2017/08/2-2.html

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html